14.03. 7 клас. Урок на тему: «Хімічні рівняння»

Мета: Закріпити вміння писати рівняння реакцій

Домашнє завдання: повторити § 19, вправи 141, 144.

25.02.22 7 клас. Урок на тему: «Конфлікти. Види конфліктів»

Мета: Ознайомитися з основними стадіями конфліктів і різними способами їх розв’язання

Поняття конфлікту

У перекладі з латини конфлікт (conflictus) означає «зіткнення». Конфлікти виникають тоді, коли в суперечність вступають інтереси і бажання однієї людини (наприклад, якщо вона одночасно хоче подивитися цікавий фільм і підготуватись до контрольної) або інтереси і бажання двох чи більше людей, соціальних груп.

Конфлікти людини із собою — внутрішні конфлікти, а між різними людьми або їх групами — зовнішні. Зовнішні конфлікти можуть виникати між двома або більше особами (міжособистісні), особою і групою осіб (особистісно-групові) або між двома чи більше групами (міжгрупові).

Причини виникнення конфліктів

Можливо, ти вважаєш, що конфлікти — винятково негативне явище, і тому намагаєшся за будь-яку ціну уникати їх або, поки є змога, не визнавати їх існування. Але це неправильно.

Конфлікти — невід’ємна частина людських стосунків. Виникають вони через те, що кожна людина є унікальною і неповторною: має відмінні від інших погляди, уподобання і переконання, власні інтереси і бажання, які можуть вступати у суперечність з інтересами інших.

Коли люди спілкуються між собою, разом навчаються, працюють або відпочивають, іноді з’ясовується, що вони по-різному розуміють, що є необхідним, важливим чи правильним, або їхні інтереси не збігаються.

Буває, що коли люди мають різну віру, переконання або їм подобаються чи не подобаються певні речі (одяг, музика, футбольна команда), вони ніби спілкуються різними мовами. Те, що для одного «добре», може бути «поганим» для іншого; те, що одному подобається, в іншого може викликати відразу. У такому разі між ними можуть виникнути конфлікти поглядів.

Розв’язання такого конфлікту не означає, що його учасники мають змінити свою віру чи переконання. Їм доречно буде пригадати народну мудрість: «Про смаки не сперечаються».

Дуже важливо розвинути в собі толерантність — уміння визнавати і поважати право іншої людини на власну, відмінну від твоєї, думку і пам’ятати, що толерантність — це пошук того, що об’єднує, а не роз’єднує людей.

Зіткнення інтересів різних людей або ігнорування однією особою інтересів і потреб іншої — друга група причин, з яких виникає переважна більшість конфліктів інтересів. Якщо люди діють без урахування цього, то навіть у випадку примирення конфлікт не вичерпується і може тривати роками.

Стадії розвитку конфліктів

У розвитку конфліктів виділяють п’ять стадій: виникнення конфліктної ситуації; усвідомлення конфлікту; початок відкритого протистояння; ескалація конфлікту; завершення конфлікту.

1. Виникнення конфліктної ситуації відбувається при зіткненні двох або більше людей, інтереси чи переконання яких істотно відмінні.

2. Усвідомлення конфлікту настає тоді, коли хоча б один із його учасників починає відчувати дискомфорт у спілкуванні з іншими, критично і недоброзичливо думає про них або уникає контактів з ними.

3. Початок відкритого протистояння — момент, коли один з учасників наважується на заяву або погрозу. Інший у відповідь також починає діяти: захищатися чи нападати.

4. Ескалація конфлікту. На цьому етапі сторони відкрито заявляють про свої позиції та висувають вимоги. Вони можуть і не усвідомлювати власних інтересів, не розуміти глибинної суті конфлікту. Сторони часто вдаються до конфліктогенів — слів або дій, що розпалюють конфлікт.

5. Завершення конфлікту можливе у разі його розв’язання (досягнення компромісу), згасання конфлікту через втрату зацікавленості учасників до предмета протистояння або відсторонення одного з опонентів.

Конфліктогени:

• образи;
• зневажливе ставлення;
• висміювання;
• вихваляння;
• категоричні судження;
• повчання;
• нечесність, нещирість;
• порушення правил етикету (не вітатися, ігнорувати чиюсь присутність, перебивати);
• деякі узагальнення: «ти ніколи», «ти завжди», «я нізащо», «це безнадійно».

Способи розв’язання конфліктів

Існують різні способи розв’язання конфліктів (мал. 50). У більшості ситуацій найкраще розв’язувати конфлікти шляхом переговорів. Однак іноді краще відсторонитися від конфлікту або піти на поступки чи рішуче відстоювати свою позицію.

Коли варто відсторонитися від конфлікту:

• коли всім треба заспокоїтися;
• коли треба продумати аргументи;
• коли немає шансів уладнати суперечку.

Мал. 50. Способи розв’язання конфліктів

Коли варто поступитися:

• коли розумієш, що неправий;
• коли предмет суперечки набагато важливіший для інших, ніж для тебе;
• коли розумієш, що втратиш від цього конфлікту більше, ніж здобудеш;
• коли небезпечне будь-яке загострення стосунків.

Коли варто рішуче боротися:

• якщо розв’язання конфлікту в інший спосіб може зашкодити тобі чи близьким або опонент може здобути несправедливі переваги;
• коли даєш відсіч зловмисникам.

Конструктивне розв’язання конфліктів

Якщо конфліктна ситуація вже виникла і ти це усвідомлюєш, конструктивно розв’язати її допоможуть поради психологів «Шість кроків до розв’язання конфліктів», з якими ти вже ознайомився у 6-му класі:

Крок 1. Опануй себе:

• Глибоко вдихни.
• Полічи до десяти (або далі).
• Скажи собі, що ти володієш ситуацією.

Крок 2. Заспокой опонента:

• Скажи, що не хочеш сваритися.
• Запропонуй обговорити ситуацію.

Крок 3. Застосуй навички активного слухання:

• Дивись в очі опоненту.
• Підтримуй розмову, кажи: «Так», «Я розумію».
• Не перебивай його.
• Дочекайся, коли він закінчить, і запитай: «Це правда?»

Крок 4. Поводься асертивно (гідно, упевнено):

• Користуйся «Я-повідомленнями», розкажи, що ти думаєш і відчуваєш.
• Стій прямо, говори спокійно.
• Уникай конфліктогенів.
• Не відповідай конфліктогеном на конфліктоген.

Крок 5. Висловлюй повагу:

• Поважай гідність опонента, не критикуй його особисті якості (обговорюй проблему, а не людину).
• Погоджуйся, з чим можеш.
• Якщо відчуваєш провину, попроси вибачення.

Крок 6. Розв’язуйте проблему:

• Запропонуй змінити позицію «Я — проти тебе» на позицію «Ми разом — проти проблеми».
• Запропонуй свій варіант рішення.
• Запитай опонента, які він має пропозиції.
• Розгляньте інші можливі варіанти та їх наслідки.
• Оберіть те, що вам підходить.
• Домовтеся виконувати це рішення певний час (наприклад, тиждень), а потім повернутися до розмови і з’ясувати, чи ви ним задоволені.

Домашнє завдання: вивчити § 22.

10.03. 9 клас. Урок на тему: «Характер. Риси характеру.»

Мета: Розглянути риси характеру людини.

Обміркуйте й обговоріть ситуацію. Молодший брат Миколи розібрав подаровану йому складну машинку на безліч дрібних частин, а зібрати не зміг. Микола взявся допомогти. Спочатку він застосував один спосіб збирання, потім другий, але машинка не складалася. Мама сказала: «У тебе нічого не вийде!». Однак Микола розібрав усе на деталі й почав знову. Тільки пізно ввечері машинка була готова: їздила й була як новенька. Які риси характеру Миколи виявилися у цій ситуації?

Риси характеру

Слово «характер» у перекладі з грецької означає «прикмета», «риса», «знак». Риси характеру — це психічні властивості людини, що визначають її поведінку в типових обставинах.

Існують різні класифікації рис характеру.

Можна обрати інші критерії для класифікації рис характеру, наприклад за ставленням людини до діяльності інших людей, самого себе та до речей.

Товариськість, доброзичливість, чуйність, повага — риси характеру, що свідчать про ставлення до інших людей. Працьовитість, відповідальність, ініціативність, наполегливість визначають ставлення людини до праці й навчання, а самоповага, самокритика, егоцентризм — до самої себе. Акуратність чи неохайність, дбайливе чи недбале поводження з речами показують ставлення людини до речей.

Ми можемо судити про характер людини, спостерігаючи за її діями та вчинками, а знаючи характер, можемо передбачати поведінку в тих чи інших ситуаціях. Іноді нам кажуть, що людина, яку ми добре знаємо, здійснила якийсь учинок, а ми не віримо й пояснюємо чому: «Це для неї не характерно», тобто такий учинок не відповідає характеру людини, не сумісний з ним. Саме характер визначає властивості людини, які виявляються в її діяльності, у спілкуванні, ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишньої дійсності.

Що можна сказати про риси характеру дівчини, яка мешкає в цій кімнаті?

Ось кілька висловлювань альпіністів: «Альпінізм змушує людину жити в духовному й фізичному напруженні, допомагає виковувати характер», «Гори, як лакмусовий папірець, виявляють характер людини — під час сходження легко визначити, хто є хто», «Альпінізм відкидає все погане в характері людини, а все хороше відшліфовує до досконалості». Чому вони так кажуть? Які риси характеру притаманні справжньому альпіністу? Яких рис характеру він намагається позбутися?

Знайдіть необхідну інформацію і дайте відповідь на запитання. Є така стародавня приказка: «Посієш учинок — пожнеш звичку, посієш звичку — пожнеш характер, посієш характер — пожнеш долю». Як наш характер може впливати на нашу долю?

Риси характеру можна поділити на позитивні й негативні.

До позитивних рис характеру належать: доброта, довіра, щедрість, милосердя, порядність, оптимізм, акуратність, ввічливість, витримка, уміння прощати, уміння слухати, життєрадісність, мудрість, почуття гумору, креативність тощо.

До негативних рис характеру належать: жадібність, заздрість, злість, пихатість, егоїзм, жорстокість, байдужість, безвідповідальність, боягузтво, брехливість, грубість, лицемірство, лінь, нахабство, неорганізованість.

Знайдіть необхідну інформацію і дайте відповідь на запитання. Доброта є позитивною рисою людини. Але добрі люди часто страждають, коли їх намагаються використовувати люди лицемірні, нахабні, брехливі. Як ви вважаєте, чому так відбувається?

Чинники, від яких залежить характер людини

Багато різних чинників формують характер людини і впливають на нього протягом життя. Найважливішими серед цих чинників є біологічні особливості, соціальне середовище, активність самої людини.

Біологічною основою для формування характеру є центральна нервова система. Такі риси характеру, як поривчастість, чуттєвість, пристрасність, швидше й легше формуються в людини з неврівноваженою нервовою системою, а витримка, самовладання, зібраність, стійкість — з урівноваженою.

Однак тип нервової діяльності не визначає характер особистості в цілому. Такі риси, як ввічливість, принциповість, чесність, порядність, можуть сформуватися в людини з будь-яким типом нервової системи.

Соціальне середовище впливає на формування характеру через виховання в родині, школі, класі, дружніх компаніях, спортивних командах, трудових колективах.

Активність самої особистості у формуванні характеру набуває форми самовиховання. Людина може сама шляхом самовиховання й саморегулювання формувати характер.

Хоча на характер людини впливають різні чинники, усе-таки треба розуміти, що ми самі є активними учасниками та учасницями процесу формування свого характеру й особисто відповідаємо за всі свої дії та вчинки.

Як професія людини впливає на її характер?

Знайдіть необхідну інформацію і дайте відповідь на запитання. Інколи говорять: «Як легко бути людиною з важким характером!». Проте «важкий характер» людини, тобто наявність у неї великої кількості негативних рис, є не тільки проблемою її оточення, але і її особистою проблемою. Як ви вважаєте, кому складніше в цьому разі — самій людині чи її оточенню? І як можна змінити важкий характер?

Опорні точки. Характер — це сукупність стійких психічних властивостей людини, що впливають на її поведінку та стосунки з іншими людьми. Існують різні класифікації рис характеру. Найважливішими чинниками, що впливають на формування характеру, є біологічні особливості людини, соціальне середовище та її власна активність.

Запитання для повторення й обговорення

I рівень

1. Що означає термін «характер»?

2. Як формується характер людини?

3. Які класифікації рис характеру ви знаєте? Наведіть приклади вольових рис характеру.

II рівень

4. До яких рис характеру належать вразливість, байдужість, чуйність?

5. Наведіть приклади інтелектуальних рис характеру.

6. Що ви знаєте про класифікацію рис характеру за ставленням людини до діяльності інших людей, до самої себе та до речей?

III рівень

7. Які позитивні й негативні риси характеру ви знаєте?

8. Наведіть приклади рис характеру, що свідчать про ставлення до інших людей.

9. Які риси характеру показують ставлення до речей?

IV рівень

10. Доведіть, що характер кожного з нас — унікальний.

11. Від яких чинників залежить характер людини?

12. Що є біологічною, а що — соціальною основою для формування характеру?ПопередняСторінкаНаступнаСторінка

Домашнє завдання: переглянути відео.

25/02/22 11 клас. Урок на тему: «Солі»

Мета: Отримати нові знання про солі

Домашнє завдання: вивчити § 27, вправа 214 .

24.02. 8 клас. Урок на тему: «Залози внутрішньої секреції.»

Мета: Розглянути значення залоз внутрішньої секреції

Ендокринні залози (залози внутрішньої секреції) – залози, що не мають вивідних проток. Вони синтезують специфічні речовини – гормони, які виділяються безпосередньо в кров, лімфу або тканинну рідину.

Гормони – органічні речовини різної хімічної природи (пептидні, білкові, похідні амінокислот, стероїдні) володіють такими властивостями:

• специфічність;
• біологічна активність (гормони мають високу біологічну активність. Вони надають свою дію в надзвичайно низьких концентраціях, що становлять в масовому вираженні нанограми (нг) – мікрограми (мкг) на 100 мл);
• дистанційність дії (вплив на органи і тканини, розташовані далеко від місця утворення гормонів).

Вважається, що речовина може називатися справжнім гормоном, якщо вона володіє всією сукупністю цих властивостей.

Поступаючи в кров гормони розносяться по всьому організму і виконують гуморальну регуляцію функцій різних систем органів і тканин. Їх дія заснована на стимуляції або пригнічення каталітичної функції деяких ферментів, а також вплив на їх біосинтез активуючи або пригнічуючи відповідні гени.

Ендокринна система відіграє основну роль в довгостроково протікаючих процесах організму:

• обміні речовин;
• зростанні;
• розумовому, фізичному і статевому розвитку;
• пристосуванні до мінливих умов середовища;
• забезпеченні сталості найважливіших фізіологічних показників (гомеостазу);
• реакціях організму на стрес;
• функціонуванні інших систем органів.

Гіпофіз – це ендокринна залоза, розміщена на дні турецького сідла основної кістки мозкового черепа. Цей орган невеликий за розміром, маса його в середньому 0,6 г. Гіпофіз має тісні зв’язки з гіпоталамусом і становить з ним єдину гіпоталамогіпофізарну систему. У гіпофізі виділяють три частки: передню, проміжну та задню. Усі вони продукують гормони з різними функціями. 

Передня частка гіпофіза виробляє гормони, які регулюють ріст людини (гормон росту) та впливають на діяльність інших ендокринних залоз (тропні гормони). Середня частка виробляє меланотропін, який сприяє синтезу меланіну й зумовлює колір шкіри. Задня частка гіпофіза виконує функцію «депо» гормонів, які синтезуються в гіпоталамусі, — вазопресину й окситоцину. Вазопресин зменшує виведення сечі, підвищує кров’яний тиск, а окситоцин стимулює діяльність молочних залоз у період вигодовування немовлят. У разі порушення функції гіпофіза можуть розвиватися гігантизм та карликовість.

Епіфіз (шишкоподібна залоза) — це ендокринна залоза, що розвивається як виріст проміжного мозку. Маса його в дорослої людини — 100-200 мг. Через органи зору епіфіз отримує світлову інформацію про зовнішнє середовище й забезпечує діяльність «біологічного годинника». В епіфізі синтезується гормон мелатонін, який запобігає передчасному статевому розвитку, бере участь у біологічних ритмах організму та ін. Світло здійснює гальмівний вплив на активність епіфіза, а темрява — стимулювальний. Під дією сонячного світла в епіфізі виробляється серотонін, а в нічний час — мелатонін. В останні роки із синтезом мелатоніну пов’язують тривалість життя людини.

Щитоподібна залоза (тиреоїдна залоза) — ендокринна залоза, розташована на передній поверхні щитоподібного хряща гортані. Вона прикріплюється до трахеї й гортані щільною волокнистою тканиною й складається з правої й лівої часток, з’єднаних перешийком. Це непарна й найбільша з ендокринних залоз, маса якої близько 30-60 г. Щитоподібна залоза виділяє йодовмісні гормони тироксин й трийодотиронін та гормон тиреокальцитонін. Тироксин і трийодотиронін стимулюють ріст і розвиток органів і тканин, особливо кісткової та нервової тканин. Крім того, вони прискорюють обмін речовин і виділення енергії. Тиреокальцитонін регулює вміст Кальцію в крові й сприяє його збереженню в кістках. Порушення діяльності щитоподібної залози призводить до таких захворювань: кретинізму, мікседеми, базедової хвороби тощо.

Щитоподібна і прищитоподібні залози людини

Прищитоподібні залози — це ендокринні залози у вигляді маленьких тілець, занурених у тканину щитоподібної залози. Прищитоподібні та щитоподібна залоза вкриті спільною волокнистою капсулою. Загальна маса цих найдрібніших залоз — близько 0,3 г. Клітини прищитоподібних залоз синтезують паратгормон, який регулює обмін Кальцію.

Тимус (загрудинна, або вилочкова, залоза) — ендокринна залоза, розташована за грудиною. Ця непарна залоза складається із залозистих клітин, які утворюють дві частки, що нагадують вилочку. Маса й розміри залози змінюються з віком. У новонародженого її маса — близько 12 г, в підлітковому віці — близько 40 г, а після статевого дозрівання маса залози поступово зменшується, заміщується жировою клітковиною й у віці 50-90 років маса органа становить близько 14 г. Тимус відіграє основну роль у розвитку клітинного імунітету. Доведено важливу роль загрудинної залози в регуляції активності надниркових залоз у всі періоди життя людини. Основним гормоном залози є тимозин, який впливає на диференціацію Т-лімфоцитів.

Тимус людини

Надниркові залози — парні ендокринні залози, розташовані над нирками. Надниркові залози складаються з двох шарів: зовнішнього коркового і внутрішнього мозкового, які функціонують незалежно один від одного. Разом із нирками наднирники розміщені у жировій капсулі і вкриті нирковою фасцією. У дорослої людини маса наднирників досягає 10-14 г. Корковий шар виробляє гормони кортикостероїди, які регулюють водно-сольовий обмін та обмін білків, жирів і вуглеводів. Мозковий шар виділяє гормони адреналін та норадреналін, що забезпечують негайну мобілізацію ресурсів організму, активізацію функцій органів, спрямовану на виживання організму в стресових ситуаціях. Функції надниркових залоз складні й різноманітні: вони регулюють обмін речовин, тиск крові, тонус м’язів, стан імунітету.

Домашнє завдання: вивчити § 56, дати відповідь на запитання у відеоролику та переслати електронною поштою чи у вайбер.

24.02. 7 клас. Урок на тему: «Розв’язування задач і вправ»

Мета: Закріпити вміння розв’язувати задачі на визначення масової частки елента в сполуці

Знайти молекулярну масу та визначити масову частку елемента у формулах таких сполук: FeCl 2

MgF 2, CuO, ZnO, KCl, LiBr, HgO, NaI, AgCl, BaCl2.

Домашнє завдання: переслати розв’язки задач на електронну адресу v_gayeva@hotmail.com

1.11.21. 9 клас. Урок на тему: «Електролітична дисоціація»

1 .11. 21. 6 клас. Урок на тему: «Бактерії — найменші одноклітинні організми»

30.04. 11 клас. Урок на тему: «Сучасні методи селекції тварин, рослин і мікроорганізмів»

Мета: Розглянути сучасні методи селекції рослин, тварин та мікроорганізмів

Основними методами селекції є добір, гібридизація, штучний мутагенез і поліплоїдизація.

• Добір — метод відбору й збереження особин з певними, цінними для людини ознаками і сприяння їхньому розмноженню. У селекції застосовують масовий (за фенотипом) та індивідуальний (за генотипом) форми добору.
• Гібридизація — це метод одержання нащадків внаслідок поєднання генетичного матеріалу різних клітин або організмів. Схрещування можливе як у межах одного виду (внутрішньовидова гібридизація, що буває спорідненою й неспорідненою), так і між особинами різних видів (міжвидова гібридизація).
• Індукований мутагенез — метод штучного одержання мутацій, зумовлений спрямованою дією різних мутагенів. У контрольованих умовах цим шляхом можна отримати мутації, що трапляються в природі зрідка або взагалі не виявляються.
• Поліплоїдизація — метод отримання організмів зі збільшеною кількістю хромосом, що кратна гаплоїдному набору. Метод застосовують у селекції рослин для підвищення врожайності, подолання стерильності гібридів.

Гетерозис, «гібридна сила» — це явище, за якого перше покоління гібридів, одержаних унаслідок неспорідненого схрещування, має підвищені життєздатність і продуктивність порівняно з вихідними батьківськими формами. Генетичними основами гетерозису є різні типи взаємодії алельних і неалельних генів. В одних випадках це може бути домінування (домінантні алелі пригнічують шкідливу дію рецесивних алелів у гетерозиготних гібридів), в інших — наддомінування (у генотипі гібридних нащадків можуть поєднуватися сприятливі домінантні алелі обох батьків), у третіх — комплементарність (поєднання в генотипі сприятливих неалельних домінантних генів). Окрім того, прояв гетерозису залежить від умов середовища, значну роль в його появі відіграють взаємодії ядра й цитоплазми. За даними біохімії, у гетерозисних форм часто спостерігається ширший набір ферментів порівняно з батьківськими.

Ефект гетерозису (найкращий прояв у першому поколінні, а потім — згасання)

Генетична інженерія — напрям науки, метою якого є створення генетичних структур та організмів з новими комбінаціями спадкових ознак. Основними її методами, що мають найширше використання, є: методи генної (метод молекулярних маркерів, методи секвенування) та клітинної (метод культур, метод гаплоїдів, метод клонування) інженерії.

Перевагою методів генетичної інженерії є забезпечення цілеспрямованої й контрольованої зміни ознак. 

Методи генетичної інженерії значно прискорюють селекційні процеси: термін отримання нових форм організмів скоротився до 3-4 років замість 10-12 років, необхідних із застосуванням методів селекції. У цьому велике значення мають методи маркерної й геномної селекції з використанням молекулярних маркерів. Це фрагменти ДНК, що їх використовують для виявлення поліморфізму. Вони перебувають у тісному генетичному зв’язку з геном, відповідальним за аналізовану ознаку (найширше застосування в сучасній селекції мають ДНК-маркери).

І ще одна перевага полягає в тому, що генетична інженерія досліджує рекомбінації й методи отримання нових генетичних структур поза організмом, оскільки молекулярна біологія довела, що природні механізми збереження стабільності геному змінити неможливо і небезпечно.

Домашнє завдання: вивчити § 56.

30.04. 8 клас. Урок на тему: «Генетичні зв’язки між основними класами неорганічних сполук»

Мета: Систематизувати хімічні реакції за участю простих речовин, з’ясувати можливості взаємоперетворень сполук одного елемента, які належать до різних класів

Між простими речовинами оксидами, кислотами. основами і солями існує генетичний зв’язок, а саме — можливість взаємного переходу.
Генетичний зв’язок — це зв’язок між речовинами різних класів, заснований на взаємоперетворені речовин і показує походження одних речовин від інших.

Наприклад,
Са — СаО — Ca (OH) 2 — CaSO 4
Цей ланцюжок підтверджуємо рівняннями реакцій:
2Ca + О2 = 2CaO
СаО + Н2О = Са(ОН) 2
Са(ОН)2 + Н2SO4 = CaSO 4 + 2H2O

До цїєї ж речовини можна дійти, виходячи з неметалу, наприклад сірки:
S — SO2 — H2SО3 — CaSO3
Цей ланцюжок підтверджуємо рівняннями реакцій:
S + O2 = SO2
SO2 + H2O = H2SO3
Н2SO3 + Ca(OH)2 = CaSO3 + 2H2O

Отже, різними шляхами добута одна і та ж сіль. Можливий і зворотний перехід — від солі до інших класів неорганічних сполук і простих речовин.

Існує багато різних схем, що відображають генетичний зв’язок між основними класами неорганічних сполук. Широко відома схема «кухоль хіміка» (сусідні речовини взаємодіють між собою).

Щоб здійснити такий ланцюжок, потрібно насамперед вміти правильно записувати рівняння реакцій і знати, за яких умов вони протікають. Отже, необхідно мінімум знань: хімічні властивості речовин і способи їх отримання.
Наприклад:
перед вами стоїть завдання: виконайте ланцюжок перетворень
Cu — CuO — CuCl2 — Cu(OH)2 — CuSO4

1. Почніть з першої ланки ланцюжка: Cu. Спочатку запишіть його хімічну формулу і формулу речовини, що стоїть в ланцюжку наступною: CuO (він буде продуктом реакції).
Cu + … = CuO
Згадайте хімічні властивості металів, як можна отримати оксид металу. Очевидно, що CuO ми добудемо спалюючи мідь в кисні.
2Cu + О2 = 2CuO

2. Тепер з CuO ми повинні отримати CuCl2 .
CuO + … = CuCl2
Згадайте хімічні властивості основних оксидів, в результаті взаємодії з якими речовинами можна отримати сіль. Зрозуміло, що основні оксиди реагують з кислотами. Отже, CuO розчиняється в хлоридній кислоті HCl, утворюючи сіль CuCl2 (але буде ще один продукт реакції: H2O).
CuO + 2HCl = CuCl2 + Н2О

3. Далі з CuCl2 ми повинні отримати Cu(OH)2.
CuCl2 + … = Cu(OH)2
Cu(OH)2 можна отримати, додав до розчину купрум(II) хлориду розчин лугу:
CuCl2 + 2КОН = Cu(OH)2 + 2KCl

4. Остання речовина яку ви повинні отримати це сіль CuSO4 з Cu(OH)2 .
Cu(OH)2 + … = CuSO4
Ви вже знаєте, що основи реагують з кислотами (такі реакції називаються — реакції нейтралізації). Одже, при взаємодії з сульфатною кислотою можна отримати CuSO4 .
Cu(OH)2 + H2SO4 = CuSO4 + 2H2O

Щоб здійснити такий ланцюжок, потрібно насамперед вміти правильно записувати рівняння реакцій і знати, за яких умов вони протікають. Отже, необхідно мінімум знань: хімічні властивості речовин і способи їх отримання.
Наприклад:
перед вами стоїть завдання: виконайте ланцюжок перетворень
Cu — CuO — CuCl2 — Cu(OH)2 — CuSO4

1. Почніть з першої ланки ланцюжка: Cu. Спочатку запишіть його хімічну формулу і формулу речовини, що стоїть в ланцюжку наступною: CuO (він буде продуктом реакції).
Cu + … = CuO
Згадайте хімічні властивості металів, як можна отримати оксид металу. Очевидно, що CuO ми добудемо спалюючи мідь в кисні.
2Cu + О2 = 2CuO

2. Тепер з CuO ми повинні отримати CuCl2 .
CuO + … = CuCl2
Згадайте хімічні властивості основних оксидів, в результаті взаємодії з якими речовинами можна отримати сіль. Зрозуміло, що основні оксиди реагують з кислотами. Отже, CuO розчиняється в хлоридній кислоті HCl, утворюючи сіль CuCl2 (але буде ще один продукт реакції: H2O).
CuO + 2HCl = CuCl2 + Н2О

3. Далі з CuCl2 ми повинні отримати Cu(OH)2.
CuCl2 + … = Cu(OH)2
Cu(OH)2 можна отримати, додав до розчину купрум(II) хлориду розчин лугу:
CuCl2 + 2КОН = Cu(OH)2 + 2KCl

4. Остання речовина яку ви повинні отримати це сіль CuSO4 з Cu(OH)2 .
Cu(OH)2 + … = CuSO4
Ви вже знаєте, що основи реагують з кислотами (такі реакції називаються — реакції нейтралізації). Одже, при взаємодії з сульфатною кислотою можна отримати CuSO4 .
Cu(OH)2 + H2SO4 = CuSO4 + 2H2O

Домашнє завдання § 38, вправа 308.