10.03. 9 клас. Урок на тему: «Характер. Риси характеру.»

Мета: Розглянути риси характеру людини.

Обміркуйте й обговоріть ситуацію. Молодший брат Миколи розібрав подаровану йому складну машинку на безліч дрібних частин, а зібрати не зміг. Микола взявся допомогти. Спочатку він застосував один спосіб збирання, потім другий, але машинка не складалася. Мама сказала: «У тебе нічого не вийде!». Однак Микола розібрав усе на деталі й почав знову. Тільки пізно ввечері машинка була готова: їздила й була як новенька. Які риси характеру Миколи виявилися у цій ситуації?

Риси характеру

Слово «характер» у перекладі з грецької означає «прикмета», «риса», «знак». Риси характеру — це психічні властивості людини, що визначають її поведінку в типових обставинах.

Існують різні класифікації рис характеру.

Можна обрати інші критерії для класифікації рис характеру, наприклад за ставленням людини до діяльності інших людей, самого себе та до речей.

Товариськість, доброзичливість, чуйність, повага — риси характеру, що свідчать про ставлення до інших людей. Працьовитість, відповідальність, ініціативність, наполегливість визначають ставлення людини до праці й навчання, а самоповага, самокритика, егоцентризм — до самої себе. Акуратність чи неохайність, дбайливе чи недбале поводження з речами показують ставлення людини до речей.

Ми можемо судити про характер людини, спостерігаючи за її діями та вчинками, а знаючи характер, можемо передбачати поведінку в тих чи інших ситуаціях. Іноді нам кажуть, що людина, яку ми добре знаємо, здійснила якийсь учинок, а ми не віримо й пояснюємо чому: «Це для неї не характерно», тобто такий учинок не відповідає характеру людини, не сумісний з ним. Саме характер визначає властивості людини, які виявляються в її діяльності, у спілкуванні, ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишньої дійсності.

Що можна сказати про риси характеру дівчини, яка мешкає в цій кімнаті?

Ось кілька висловлювань альпіністів: «Альпінізм змушує людину жити в духовному й фізичному напруженні, допомагає виковувати характер», «Гори, як лакмусовий папірець, виявляють характер людини — під час сходження легко визначити, хто є хто», «Альпінізм відкидає все погане в характері людини, а все хороше відшліфовує до досконалості». Чому вони так кажуть? Які риси характеру притаманні справжньому альпіністу? Яких рис характеру він намагається позбутися?

Знайдіть необхідну інформацію і дайте відповідь на запитання. Є така стародавня приказка: «Посієш учинок — пожнеш звичку, посієш звичку — пожнеш характер, посієш характер — пожнеш долю». Як наш характер може впливати на нашу долю?

Риси характеру можна поділити на позитивні й негативні.

До позитивних рис характеру належать: доброта, довіра, щедрість, милосердя, порядність, оптимізм, акуратність, ввічливість, витримка, уміння прощати, уміння слухати, життєрадісність, мудрість, почуття гумору, креативність тощо.

До негативних рис характеру належать: жадібність, заздрість, злість, пихатість, егоїзм, жорстокість, байдужість, безвідповідальність, боягузтво, брехливість, грубість, лицемірство, лінь, нахабство, неорганізованість.

Знайдіть необхідну інформацію і дайте відповідь на запитання. Доброта є позитивною рисою людини. Але добрі люди часто страждають, коли їх намагаються використовувати люди лицемірні, нахабні, брехливі. Як ви вважаєте, чому так відбувається?

Чинники, від яких залежить характер людини

Багато різних чинників формують характер людини і впливають на нього протягом життя. Найважливішими серед цих чинників є біологічні особливості, соціальне середовище, активність самої людини.

Біологічною основою для формування характеру є центральна нервова система. Такі риси характеру, як поривчастість, чуттєвість, пристрасність, швидше й легше формуються в людини з неврівноваженою нервовою системою, а витримка, самовладання, зібраність, стійкість — з урівноваженою.

Однак тип нервової діяльності не визначає характер особистості в цілому. Такі риси, як ввічливість, принциповість, чесність, порядність, можуть сформуватися в людини з будь-яким типом нервової системи.

Соціальне середовище впливає на формування характеру через виховання в родині, школі, класі, дружніх компаніях, спортивних командах, трудових колективах.

Активність самої особистості у формуванні характеру набуває форми самовиховання. Людина може сама шляхом самовиховання й саморегулювання формувати характер.

Хоча на характер людини впливають різні чинники, усе-таки треба розуміти, що ми самі є активними учасниками та учасницями процесу формування свого характеру й особисто відповідаємо за всі свої дії та вчинки.

Як професія людини впливає на її характер?

Знайдіть необхідну інформацію і дайте відповідь на запитання. Інколи говорять: «Як легко бути людиною з важким характером!». Проте «важкий характер» людини, тобто наявність у неї великої кількості негативних рис, є не тільки проблемою її оточення, але і її особистою проблемою. Як ви вважаєте, кому складніше в цьому разі — самій людині чи її оточенню? І як можна змінити важкий характер?

Опорні точки. Характер — це сукупність стійких психічних властивостей людини, що впливають на її поведінку та стосунки з іншими людьми. Існують різні класифікації рис характеру. Найважливішими чинниками, що впливають на формування характеру, є біологічні особливості людини, соціальне середовище та її власна активність.

Запитання для повторення й обговорення

I рівень

1. Що означає термін «характер»?

2. Як формується характер людини?

3. Які класифікації рис характеру ви знаєте? Наведіть приклади вольових рис характеру.

II рівень

4. До яких рис характеру належать вразливість, байдужість, чуйність?

5. Наведіть приклади інтелектуальних рис характеру.

6. Що ви знаєте про класифікацію рис характеру за ставленням людини до діяльності інших людей, до самої себе та до речей?

III рівень

7. Які позитивні й негативні риси характеру ви знаєте?

8. Наведіть приклади рис характеру, що свідчать про ставлення до інших людей.

9. Які риси характеру показують ставлення до речей?

IV рівень

10. Доведіть, що характер кожного з нас — унікальний.

11. Від яких чинників залежить характер людини?

12. Що є біологічною, а що — соціальною основою для формування характеру?ПопередняСторінкаНаступнаСторінка

Домашнє завдання: переглянути відео.

1.11.21. 9 клас. Урок на тему: «Електролітична дисоціація»

29.04. 9 клас. Урок на тему: «Жири. Склад, властивості, біологічна роль»

Мета: З’ясувати склад та властивості жирів. Зрозуміти біологічну роль жирів в організмі

Жири дуже поширені у природі. Разом з вуглеводнями й білками вони входять до складу всіх рослинних і тваринних організмів й становлять одну з основних частин нашої їжі.

Жиру в клітинах небагато – лише 5-15% від їх маси. У жировій тканині під шкірою і в сальнику до 90% жиру, у молоці 2-6% (в молоці дельфінів до 40%). У рослинах жир зосереджений в насінні, плодах.

Жири легші за воду, у воді погано розчиняються, але добре розчиняються в органічних розчинниках.

Будова молекули жиру

Загальні уявлення про естери допоможуть вам ознайомитися з біологічно важливими речовинами – жирами, які належать до цього класу сполук.

Жири – це естери, утворені триатомним спиртом – гліцерином й трьома молекулами вищих карбонових кислот.

Загальна формула жиру:

Називають жири, перелічуючи залишки карбонових кислот, що входять до їхнього складу. Наприклад: тристеариновий жир або тристеарин містить три залишки стеаринової кислоти, з’єднаної із залишком гліцерину.
Загальна назва жирів – тригліцериди.

При довгому зберіганні на повітрі жири частково окиснюються киснем й гіркнуть.

Найважливішою властивістю жирів, як і всіх естерів, є їх гідроліз, в результаті якого вони розщеплюються на гліцерин й відповідні карбонові кислоти.

Цей процес відбувається в організмі: жири, які входять до складу їжі, під впливом ферментів підшлункового і кишкового соку піддаються гідролізу. Продукти гідролізу – гліцерин й карбонові кислоти – всмоктуються в кишківнику й знову утворюють жир, необхідний для організма.

Застосування жирів

1. Як продукти харчування.
2. У медицині й косметичній промисловості як розчинник, основа для мазей, кремів.
3. У текстильній промисловості для змащування ниток й рівномірного фарбування.
4. Входять до складу охолоджуючих рідин при металообробці.
5. Як сировина для виробництва мила, оліфи, фарб, замазок, лаків, емульсій, ґумових виробів.
6. У шкіряному виробництві.

Домашнє завдання: вивчити § 28, вправа 250.

 

28.04. 9 клас. Урок на тему: «Репродуктивне здоров’я молоді»

Мета: навчати підлітків визначати життєві цінності, пояснювати вплив різних чинників ризику на репродуктивне здоров’я; вихо­вувати валеологічний світогляд щодо необхідності дотримання правил культури статевих стосунків на основі дружби, поваги, вірності, почуття відповідальності до власних дій.

Згідно з даними соціологічних опитувань, виявлено, що сучасні підлітки починають статеве життя значно раніше (у 14 — 15 років), ніж їхні однолітки 10 років тому. Серед учнів шкіл до 16 років починають статеве життя 65 % дівчат і 88 % юнаків. Учені-сексологи повідомляють, що після втрати дівочості легше виникають нові статеві контакти: уже в межах тижня повторюють статевий акт 34 % дівчат, упродовж місяця — 63 %, причому 24 % з них — із новим партнером. Кожна п’ята дівчина і кожен другий хлопець майже не знали свого першого партнера. Опитування 25-літніх жінок показали, що вони жалкують про те, з ким, як і коли вони здобули перший сексуальний досвід. Так, із віком людина мудрішає.
Цікавим є факт, що 41 % студенток готові вийти заміж без кохання. У чому причина? У сексуальній революції, що проголошує вседозволеність, нескінченну кількість різних партнерів. Як наслідок — зламані долі.
Кожна розумна людина повинна намагатися дотримуватися здорового способу життя, навчитися цінувати своє здоров’я, прагнути створити сім’ю (духовний та матеріальний союз представників двох протилежних статей), пізнати радість материнства і батьківства (народження здорових дітей і виховання членів здорового суспільства).

Пам’ятка «Про статеве дозрівання й кохання». Відомо, що статеве дозрівання відбувається одночасно з пошуками контактів із протилежною статтю. З’являється бажання подобатися, встановлювати близькі стосунки. У віці 12 — 14 років дівчата вже звертають увагу на хлопців, намагаються викликати в них зацікавленість до себе. У хлопців цей період починається з 14 — 16 років. Вони залицяються, призначають побачення (йде процес пізнання один одного і водночас проявляються мотиви престижу). Завдяки побаченням молодь набуває досвіду в оцінюванні різних типів особистості і вмінню пристосовуватися один до одного, правильно поводитися та спілкуватися в найрізноманітніших ситуаціях. Побачення допомагають здобути невимушеність у спілкуванні, віру у власні сили й емоційну рівновагу, зменшують емоційне напруження, що виникає під час зустрічей і спілкування з протилежною статтю, дають нагоду приємно по-товариському провести час, вибрати собі супутника (супутницю) в житті, зменшують статеве напруження, визначають ставлення однієї статі до іншої. Побачення допомагає усвідомити дівчатам та хлопцям, чого чекає від них суспільство, самостійно вибрати собі друзів та отримати своє визнання, свій престиж, змінити своє становище в групі.
Кохання — складне почуття між чоловіком та жінкою; стан душі та тіла, що проявляється ознаками змужніння, соціальної зрілості тощо. Визначень може бути безліч. Перше кохання виникає у дитячому віці як явище зацікавленості двох протилежних статей. Кохання буває: романтичне (підлітковий вік, зрілий вік) — здатність присвятити себе об’єктові кохання, зріле — поєднання емоційного зв’язку і статевої насолоди, платонічне — духовна прихильність без фізичної близькості. Стендаль розділяє кохання на: кохання серця (пристрасне, але скороминуще), флірт (залицяння), статевий потяг (що веде до статевого акту), любов із пихи (хизування гарною жінкою чи чоловіком у середовищі людського проживання). Кохання може виникати від потреби (прагнення усунути певне незадоволення людини у чомусь, комусь, собі і потреби зростання, розвитку). Одна з причин непорозумінь між молодими людьми полягає в егоїстичному прагненні однієї зі сторін підпорядкувати собі закоханого партнера і змусити його повсякчас бути «на побігеньках».
Наука телегонія (про цнотливість) стверджує, що перший партнер (не обов’язково майбутній чоловік), який був із дівчиною і позбавив цноти, закладає генофонд її майбутніх дітей. Крім того, кожен наступний партнер також додає майбутнім дітям на генетичному рівні шкідливі риси характеру, зміни індивідуального здоров’я (схильність до наркоманії, алкоголізму, психічних відхилень тощо). Тому наші предки ревно берегли дошлюбну цноту дівчат, готували молодь до вірності в шлюбі. Українцям завжди були властиві статева мораль, вірність, цнотливість. Інтимним стосункам має передувати кохання, взаємна симпатія, вірність, шанобливе ставлення один до одного. Завдяки таким почуттям чоловіки та жінки зможуть створити здорову сім’ю, мати дітей, завжди порозумітися. Повноцінний розвиток дитини можливий тільки в дружній родині. Тому дружба, кохання, як високі людські почуття, по¬винні мати спільну моральну основу, психологічний фундамент майбутньої сім’ї. Дотримання вимог порядності у взаєминах між дівчиною та юнаком є результатом моральності.

Пам’ятка «Причини і наслідки раннього статевого життя підлітків».
Основні причини раннього статевого життя дівчат: невміння відмовляти настирливим хлопцям; пошук тепла, розуміння, любові, яких немає в сім’ї; спустошення, позбавлення почуття справжнього кохання, невіра у щирість почуттів; стан алкогольного сп’яніння; легковажна поведінка; зґвалтування.
На думку медиків, раннє статеве життя призводить до різних відхилень у стані здоров’я. Адже в юнака та дівчини ще не сформувалися повністю провідні процеси у корі головного мозку — процеси збудження і гальмування. Вони є основною причиною сексуальних розладів і неврозів у подальшому житті.
До наслідків ранніх статевих стосунків належать венеричні хвороби й небажана вагітність, яку зазвичай намагаються перервати.

Пам’ятка «Дев’ять правил ідеального чоловіка»
1. Бернард Шоу писав: «Ідеальний чоловік — це чоловік, який вважає, що в нього ідеальна дружина». Серед усіх найкращих рис ідеального чоловіка дружина обов’язково перше місце відведе його ставленню до неї.
2. Шукайте взаєморозуміння в суперечливих питаннях. Робіть це з позицій самокритичних, намагайтеся знайти першопричину незгод у самому собі. Постійно зміцнюйте те, що об’єднує чоловіка і дружину — доброзичливість, взаємоповагу, взаєморозуміння, кохання, любов до ближнього, прощення.
3. Щасливе подружнє життя полягає не лише в тому, щоб знайти дружину, з якою хотілося б прожити спільне життя, а й у тому, щоб бути чоловіком, з яким хотілося б прожити все життя.
4. Міцне лише взаємне кохання і повага. Повагу, пошану треба завоювати, заслужити постійними зусиллями, спрямованими на фізичне і духовне удосконалення самого себе (самовдосконалення).
5. Жінка любить вухами, чоловік — очима. Це означає, що чоловік має якомога частіше говорити дружині компліменти, лагідні епітети.
6. Трішечки загадковості не зашкодить. Дружині слід бути дещо загадковою для чоловіка, навіть якщо вони одружені багато років. Чоловік також повинен бути завжди цікавим, несподіваним. Якщо чоловік тривалий час не демонструє перед дружиною свою фізичну витривалість, здатність захистити сім’ю, то у дружини може з’явитися підсвідоме роздратування, що поширюється й на сексуальну сферу, породжуючи зневагу до чоловіка і пригнічення ніжних почуттів. Важко чекати ніжних почуттів від утомленої жінки, яка постійно носить важкі сумки з продуктами. Отже, коли чоловіки беруть на себе важку хатню роботу, вони чинять не тільки справедливо, а й розумно.
7. І. С. Тургенєв писав: «Я віддав би всі свої книги тільки за те, щоб знайшлася жінка, якій було б не байдуже, що я запізнився на обід».
8. Одружуйтеся вчасно. Згідно зі статистикою Всесвітньої організації охорони здоров’я, неодружені живуть не лише менше, ніж сімейні чоловіки, а й значно частіше стають жертвами нещасних випадків. Самотніх раптова смерть підстерігає у 5 разів частіше, ніж сімейних. Найбільшу тривалість життя, мають чоловіки, одружені лише один раз.
9. Піклуйтеся про своїх дружин. Той, хто опікується іншими, водночас найкраще піклується і про себе. Якщо когось у дитинстві не встигли навчити необхідності шанувати й опікуватися, то нехай хоч у зрілому віці він збагне, що є сенс бути ідеальним чоловіком.

Пам’ятка «Поради дівчатам».
1. Завжди уважно й обережно ставтеся до того, куди і з ким ідете.
2. Намагайтеся не залишатися наодинці з незнайомими чоловіками.
3. Не слід допускати, щоб вас вмовляли робити те, чого ви не хочете, або йти туди, куди ви не бажаєте. Якщо чоловік наполягає на своєму — йдіть геть. Умійте сказати тверде «ні». Не думайте в такі хвилини, як ви виглядаєте в очах присутніх, ввічливо чи неввічливо себе поводите. Будьте обережні й мужні.
4. Не ходіть до таких місць, де небезпека потрапити у критичні ситуації дуже велика: дискотеки, п’яні компанії, дім юнака, автомобільна прогулянка чи ночівля поза батьківським домом.
5. Не поводьтеся легковажно у розмові з хлопцями. Така поведінка може здатися натяком, поштовхом до сексуальних домагань чи зґвалтування.
6. Навчіться розрізняти почуття закоханості, поваги до вас і почуття надмірної сексуальної збудливості.
7. При перших ознаках «надто чоловічого» до вас ставлення, не відповідайте на ласку. Будьте холодні і стримані з юнаком, який намагається притиснутися до вашого живота, стегон тощо, дайте зрозуміти, що вам це неприємно.
8. Не дозволяйте собі сідати до будь-кого на коліна, не притуляйтеся — цим ви провокуєте у хлопців справжнє, хай і не завжди усвідомлене, сексуальне збудження. У такі миті розум не діє.
9. Намагайтеся не вдягати дуже відкритий одяг.
10. Пам’ятайте: будь-яка м’якість, поступливість із вашого боку сприймається як ніжність, уседозволеність і навіть згода.
11. Не погоджуйтеся в компаніях курити чужі цигарки — до них могли домішати наркотичні речовини.
12. У компаніях контролюйте свою поведінку, не вживайте спиртних коктейлів.
13. Не затримуйтеся допізна, хоч би де ви були.
14. Спробуйте на початковому етапі нав’язливості апелювати до дорослості юнака (юнаків), підкреслюючи, що чоловік — насамперед той, хто керується розумом.
15. Не заходьте в ліфт разом із незнайомими людьми. Якщо під час поїздки у ліфті підсідає незнайомий чоловік, одразу виходьте. Якщо незнайомець перешкоджає цьому, тисніть на диспетчерську кнопку, кричіть, кличте на допомогу.

Пам’ятка «Способи захисту від насильника»
1. У критичній ситуації намагайтеся зберегти психологічну рівновагу і світлий розум. Злочинця і ґвалтівника це може збити з пантелику, а вам дасть якусь мить для прийняття правильного рішення.
Кричіть щосили такі фрази: «Грабують машину!», «Швидше сюди, почалася пожежа!», «Дитина непритомна на дорозі, допоможіть!» тощо. Насильник буде спантеличений, а у вас з’явиться шанс на порятунок.
3. Віддайте без вагань будь-які цінні предмети, якщо йдеться про ваше життя і здоров’я.
4. Опинившись перед найближчим будинком, дзвоніть у будь-які двері, стукайте в них ногами. Якщо ніхто не відчиняє, можете розбити вікно чи вітрину — вашому життю загрожує небезпека і у вас немає часу думати про майбутні фінансові витрати.
5. Якщо на вулиці до вас під’їхав автомобіль, і водій почав поводитися агресивно — кричіть і тікайте у напрямку, протилежному рухові машини.
6. Не біжіть, якщо сумніваєтеся, що вам вдасться утекти. Втеча може спровокувати в маніяка «смак до полювання».
7. Втікаючи, не «ведіть» переслідувача до свого житла, якщо там нікого немає. Намагайтеся бігти туди, де багато світла або до відділення міліції.
8. Якщо вас утримують, зв’язують, зачиняють тощо, захищайтеся будь-яким способом, застосовуючи для захисту предмети, що є під руками (ніж, камінь, палицю, стілець, посуд, жменю землі, солі, перцю тощо).
9. Для звільнення від захоплення вдарте нападника у найбільш болісне місце (у коліно, кістку гомілки, очі, пах).
10. Запам’ятайте якомога більше прикмет нападника. Опинившись у відносній безпеці, негайно повідомте про те, що сталося, в міліцію.
 Пам’ятайте: тільки висока моральність і культура поведінки, уважне ставлення до свого здоров’я і відповідальність за здоров’я інших, а також дотримання гігієнічних і санітарних норм допоможе запобігти жахливим помилкам неправильної поведінки людини. Статеві стосунки слід налагоджувати з моменту біологічної та соціальної зрілості особистості, коли людина здатна замислюватися над наслідками своїх вчинків. Знищити здоров’я значно легше, ніж відновити! Здоров’я та щасливе життя — безцінний дар, збереження якого залежить від вашого ставлення до себе і навколишнього оточення. Нормою взаємовідносин між людьми має бути ввічливість, доброзичливість, тактовність і гідність, а не розпуста.

Домашнє завдання § 23.

27.04. 9 клас. Урок на тему: «Екосистеми та їх стабільність»

Мета: Розглянути, чим забезпечується стабільність екосистем та відмінність штучних екосистем від природніх

Екосисте́ма або екологічна система — це сукупність живих організмів (біоценоз), які пристосувалися до спільного проживання в певному середовищі існування (біотопі), утворюючи з ним єдине ціле.  Велике значення для підтримки стабільності екосистеми мають різні форми взаємодії живих організмів. У біоценозах спостерігаються різні види симбіозу (форми співіснування двох видів).

Найбільш поширеними формами взаємодії є конкуренція, хижацтво, мутуалізм, паразитизм та коменсалізм. Кожен з видів живих організмів пов’язаний з багатьма іншими видами. Навіть на прикладі людини можна продемонструвати всі можливі варіанти взаємодії. Наприклад, людина конкурує зі шкідниками сільського господарства за харчові ресурси. А міські ластівки по відношенню до людини є коменсалами, бо використовують будинки для розміщення своїх гнізд.

Природні й штучні екосистеми

Штучні екосистеми часто розглядають як окремий тип екосистем (агроценози). Вони створюються людиною й використовуються нею для господарських цілей.

Існувати без підтримки людини такі екосистеми не можуть. У них переважають організми одного виду, і вони не здатні до саморегуляції. Регуляцію цих систем здійснює людина. Вона також постійно вилучає із систем речовини (коли споживає вирощену в них продукцію). Тому ці речовини доводиться постійно поновлювати (вносити добрива).

Поле кукурудзи

Пасовище корів

Ферма молюсків

Домашнє завдання: вивчити § 58.

26.04. 9 клас. Урок на тему: «Поняття про вищі карбонові кислоти»

Мета: Розглянути вищі карбонові кислоти, дізнатися про органічні сполуки, які виявляють мийну дію.

Вищими карбоновими кислотами називають карбонові кислоти, у молекулах яких міститься від 10 до 22 атомів Карбону. Як і вуглеводні, вищі карбонові кислоти можуть бути насиченими та ненасиченими.
З насичених вищих карбонових кислот найчастіше трапляються стеаринова й пальмітинова кислоти.

Ненасичених вищих карбонових кислот існує набагато більше, ніж насичених. Серед них найпоширенішими є:

Ненасичені вищі карбонові кислоти — безбарвні або світло-жовті маслянисті рідини без запаху, нерозчинні у воді, але добре розчинні в багатьох органічних розчинниках. Їх застосування в техніці принципово не відрізняється від насичених кислот, але вони набагато цінніші для людини як поживні речовини у складі жирів.

Вищі карбонові кислоти у воді не розчиняються, проте їхні солі з лужними елементами добре розчинні у воді, до того ж вони виявляють мийну дію.

Завдяки утворенню міцел солі ВКК мають досить велику розчинність у воді й виявляють мийну дію. Такі речовини ще називають поверхнево-активними речовинами (скорочено ПАР). Поверхнево-активними є всі солі ВКК з йонами лужних елементів, зокрема натрій стеарат C17H35COONa, калій стеарат C17H35COOK тощо.
Солі вищих карбонових кислот (ВКК) використовують для виготовлення мила. Звичайне господарське мило на 72 % складається із солей ВКК, усе інше у складі мила — це вода, залишки натрій гідроксиду й натрій карбонату, що використовують для добування солей ВКК, та інші домішки. Для виготовлення туалетного мила із солей ВКК видаляють небажані домішки та додають барвники, ароматизатори й інші речовини для покращення товарного вигляду. Солі Натрію є основою твердого мила, а солі Калію — рідкого. Існує велика кількість інших похідних карбонових кислот та вуглеводнів, які використовують для виготовлення синтетичних мийних засобів.

Мийна дія мила
Завдяки можливості утворення міцел поверхнево-активні речовини виявляють мийну дію. Краплинки жиру та інші частинки бруду є гідрофобними: якщо вони перебувають поблизу міцел, то «ховаються» від води всередині міцел і в такому вигляді плавають у воді. У такий спосіб жир стає розчинним у воді (мал. 34.2).
Якщо бруд прилип до якоїсь поверхні, дія ПАР буде такою самою: частинки ПАР оточують бруд, відривають його від поверхні й оточують з усіх боків, завдяки чому частинки бруду стають водорозчинними. Якщо промити поверхню водою, то бруд змиється з милом і поверхня буде чистою.

Домашнє завдання § 29, вправа 218.

23.04. 9 клас. Урок на тему: «Екологічні чинники»

Мета: Розглянути різноманітність екологічних чинників, та як впливає на організм той чи інший чинник

ЕКОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ — це усі компоненти навколишнього середовища, які впливають на живі організми та їх угруповання. Прикладом екологічних чинників є світло, температура, взаємний вплив організмів тощо. 

Існують певні загальні закономірності їхнього впливу на організми й угруповання. 

• Правило адаптивності: у відповідь на вплив умов середовища у організмів у процесі еволюції формуються пристосування (наприклад, адаптація риб до життя у воді).

• Закон оптимуму: кожен чинник позитивно впливає на життєдіяльність організмів лише у певних межах. Стан організму, популяції чи екосистеми, за якого вони виявляють найвищі показники життєдіяльності, описують поняттям екологічний оптимум, а умови, в яких організми з найменшими енергетичними затратами зберігають властивий їм обмін речовин, називаються оптимальними.

• Правило взаємодії екологічних чинників: за сумісної дії на організм одні чинники можуть посилювати чи послаблювати впливи інших чинників. Так, впливи температури середовища може посилювати підвищена вологість.

• Правило обмежувального чинника: життєдіяльність виду обмежується тим чинником, дія якого є найбільш віддаленою від оптимальної (іл. 155). Обмежувальний (лімітуючий) чинник — це чинник середовища, який найбільше відхиляється від оптимуму дії серед всіх інших факторів і виходить за межі витривалості. Автором цієї закономірності є німецький хімік Ю. Лібіх (1803-1873), який сформулював її як закон мінімуму ще в 1840 р. Найчастіше лімітуючими чинниками є вода, температура,їжа. Так, життєдіяльність струмкової форелі обмежується вмістом кисню у воді, життя північних оленів залежить від глибини снігового покриву.

На організм одночасно впливають багато різних чинників. Мінімальні й максимальні значення чинника, за якими життєдіяльність особин стає неможливою і вони гинуть, називаються межами витривалості. Розрізняють нижню й верхню межі витривалості. Як мінімум, так і максимум екологічного впливу може бути обмежувальним чинником.Ті значення чинника, що є найсприятливішими для життєдіяльності організмів і за яких спостерігаються ріст й розмноження організмів, називають оптимальними, а відповідні значення чинника — оптимумом. Ці значення утворюють зону нормальної життєдіяльності. Між зоною оптимуму і межами витривалості розташовані зони пригнічення (зони песимуму, або стресові зони). Організми за цих значень чинника живуть, але не ростуть і не розмножуються

 

Домашнє завдання: вивчити § 56.

Проаналізуйте мережу діброви. Складіть можливі ланцюги живлення. Запишіть в робочі зошити.

22.04. 9 клас. Урок на тему: «Практична робота №4 «Хімічні властивості оцтової кислоти»

Мета: Вивчити властивості оцтової кислоти

Домашнє завдання: виконати звіт практичної роботи та переслати вчителю.

21.04. Урок на тему: «Цінність родини. Готовність до сімейного життя»

Мета: Розглянути, що таке родинні цінності, які чинники є важливими для міцної родини, готовність людини до сімейного життя.

Сімейні цінності — це культурні або традиційні цінності, що стосуються структури, функції, ролі, поглядів та ідеалів сім’ї.

Традиційний християнський погляд на шлюб і сім’ю заснований на розумінні людини як створеного Богом істоти, що належить одному з двох статей (чоловік або жінка), які в шлюбі доповнюють один одного. Відмінності між статями розглядається як особливий дар Творця. За традицією основними цілями шлюбу вважаються: народження і виховання дітей, взаємна допомога і засіб до приборкання плотської хтивості ( 1 Кор. 7:2-6 ). Народження і виховання дітей займає особливо важливе місце в розумінні традиційного християнського шлюбу, а навмисна відмова від народження дітей з егоїстичних мотивів розглядається як гріх.

Стаття 51 Конституції України твердить, що сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава зобов’язується захищати сім’ю та сімейні цінності.

Справжня сім’я робить людину більш згуртованою, душевною, стійкою до різних соціальних негараздів.Щоб сім’я була дійсно родиною, а не просто зібранням родичів, необхідні сімейні традиції. Це дуже важливо, коли дитина з самого раннього дитинства починає усвідомлювати: це — його будинок, його родина, його маленький світ, не схожий на інші. У таку сім’ю вже дорослого сина чи дочку тягне як магнітом, і, де б не знаходилося доросле чадо, — воно неодмінно повертається «під крильце» мами і тата, в свій будинок.

Підготовка до сімейного життя – це складний цілісний процес, показником результативності якого є готовність молодих людей правильно будувати свої взаємини у подружньому житті. Подружжя мусить усвідомити яке завдання постає перед ними, а це не тільки вміння кохати та ті почуття, які вони переживають на початковій стадії стосунків, а і відповідальність та вміння жити разом. Коли зустрічається хлопець та дівчина між ними спалахує кохання, і на початку вони у піднесеному стані «на крилах кохання» вчаться вміння кохати, а коли укладають шлюб, то потрібно вже переходити на інший рівень – вміння терпіти один одного і прощати. У шлюбі звичайно любов виявляється більш повно і сильно. З’єднуються двоє і стають одним! Дійсна любов не обмежується зовнішніми проявами, вона проникає в серце обраного. Якщо вона дійсно є, і особа готова прийняти свого партнера таким який він є, тоді на мою думку вона готова до життя у подружжі. Пам’ятаючи про одність, єдність, нерозривність і святість подружжя та розуміння співвідношення між любов’ю і шлюбом. Тобто це можна сказати психологічна зрілість та розуміння, що щасливе подружжя залежить від спільних зусиль чоловіка та дружини.

Домашнє завдання § 22.

20.04. 9 клас. Урок на тему: «Екосистема. Різноманітність екосистем»

Мета: Розглянути структуру та властивості екосистеми

ЕКОСИСТЕМА — сукупність організмів різних видів та середовища їхнього існування, що пов’язані з обміном речовин, енергії та інформації. Визначальним чинником існування екосистеми є автотрофні організми, що засвоюють енергію Сонця з ефективністю близько 1 % . Прикладами екосистем, що можуть мати різні розміри, є краплина води, домашній акваріум, ставок, широколистий ліс.

Але в будь-якій екосистемі виокремлюють дві частини — абіотичну і біотичну. Абіотична частина (або біотоп) є комплексом чинників неживої природи, неорганічних й органічних речовин, що в загальній взаємодії формують певні кліматичні, ґрунтові, рельєфні, гідрологічні умови екосистеми. Біотичну частину (біоценоз) формують живі організми, що проживають в екосистемі. Її утворюють угруповання рослин (фітоценози), угруповання тварин (зооценози) та угруповання мікроорганізмів (мікробіоценози).

Під структурою екосистеми розуміють сукупність компонентів цілісної системи, що умовно виділяються за певними критеріями. Будь-яка екосистема має просторову, видову та екологічну структури.

Просторова структура визначається розташуванням елементів абіотичної та біотичної частин у просторі екосистеми. Оскільки засвоєння енергії Сонця в екосистемі пов’язане з рослинами, то просторова структура визначається переважно ярусним розташуванням рослин. Виділяють ярусність надземну і підземну. Через ярусне розташування рослин в угрупованнях найповніше використовуються природні умови (світло, тепло, ґрунт) та співіснують мешканці екосистеми.

Видова структура екосистеми визначається видовою різноманітністю, тобто кількістю популяцій та видів, а також співвідношенням особин цих видів. Саме цей показник забезпечує стійкість та саморегуляцію екосистем.

Екологічна структура — це співвідношення популяцій різних видів, які виконують певні функції в екосистемі. Цими групами є продуценти, консументи та редуценти (іл. 149). Їхня наявність є обов’язковою умовою існування будь-якої екосистеми.

Продуценти — популяції автотрофних організмів, здатних синтезувати органічні речовини з неорганічних. Це зелені рослини, ціанобактерії, фото- і хемосинтезуючі бактерії. У водних екосистемах основними продуцентами є водорості, а на суші — насінні рослини.

Консументи — популяції гетеротрофних організмів, які живляться безпосередньо або через інші організми готовою органічною речовиною, синтезованою автотрофами.

 

За масштабами екосистеми поділяються на мікроекосистеми (трухляві пні, мертві стовбури дерев, мурашники тощо) і макроекосистеми (екосистеми тундри, тайги, степу, пустелі, саван, лісів, а також морські екосистеми). За походженням екосистеми поділяють на природні (наприклад, ліси, річки, озера) й штучні (наприклад, сади, парки, городи, поля, штучні водойми).

 

Мікросистема — мурашник

Макросистема — ліс

Штучна екосистема — сад

Домашнє завдання: вивчити § 54, дати відповідь на запитання у відео