24.02. 8 клас. Урок на тему: «Залози внутрішньої секреції.»

Мета: Розглянути значення залоз внутрішньої секреції

Ендокринні залози (залози внутрішньої секреції) – залози, що не мають вивідних проток. Вони синтезують специфічні речовини – гормони, які виділяються безпосередньо в кров, лімфу або тканинну рідину.

Гормони – органічні речовини різної хімічної природи (пептидні, білкові, похідні амінокислот, стероїдні) володіють такими властивостями:

• специфічність;
• біологічна активність (гормони мають високу біологічну активність. Вони надають свою дію в надзвичайно низьких концентраціях, що становлять в масовому вираженні нанограми (нг) – мікрограми (мкг) на 100 мл);
• дистанційність дії (вплив на органи і тканини, розташовані далеко від місця утворення гормонів).

Вважається, що речовина може називатися справжнім гормоном, якщо вона володіє всією сукупністю цих властивостей.

Поступаючи в кров гормони розносяться по всьому організму і виконують гуморальну регуляцію функцій різних систем органів і тканин. Їх дія заснована на стимуляції або пригнічення каталітичної функції деяких ферментів, а також вплив на їх біосинтез активуючи або пригнічуючи відповідні гени.

Ендокринна система відіграє основну роль в довгостроково протікаючих процесах організму:

• обміні речовин;
• зростанні;
• розумовому, фізичному і статевому розвитку;
• пристосуванні до мінливих умов середовища;
• забезпеченні сталості найважливіших фізіологічних показників (гомеостазу);
• реакціях організму на стрес;
• функціонуванні інших систем органів.

Гіпофіз – це ендокринна залоза, розміщена на дні турецького сідла основної кістки мозкового черепа. Цей орган невеликий за розміром, маса його в середньому 0,6 г. Гіпофіз має тісні зв’язки з гіпоталамусом і становить з ним єдину гіпоталамогіпофізарну систему. У гіпофізі виділяють три частки: передню, проміжну та задню. Усі вони продукують гормони з різними функціями. 

Передня частка гіпофіза виробляє гормони, які регулюють ріст людини (гормон росту) та впливають на діяльність інших ендокринних залоз (тропні гормони). Середня частка виробляє меланотропін, який сприяє синтезу меланіну й зумовлює колір шкіри. Задня частка гіпофіза виконує функцію «депо» гормонів, які синтезуються в гіпоталамусі, — вазопресину й окситоцину. Вазопресин зменшує виведення сечі, підвищує кров’яний тиск, а окситоцин стимулює діяльність молочних залоз у період вигодовування немовлят. У разі порушення функції гіпофіза можуть розвиватися гігантизм та карликовість.

Епіфіз (шишкоподібна залоза) — це ендокринна залоза, що розвивається як виріст проміжного мозку. Маса його в дорослої людини — 100-200 мг. Через органи зору епіфіз отримує світлову інформацію про зовнішнє середовище й забезпечує діяльність «біологічного годинника». В епіфізі синтезується гормон мелатонін, який запобігає передчасному статевому розвитку, бере участь у біологічних ритмах організму та ін. Світло здійснює гальмівний вплив на активність епіфіза, а темрява — стимулювальний. Під дією сонячного світла в епіфізі виробляється серотонін, а в нічний час — мелатонін. В останні роки із синтезом мелатоніну пов’язують тривалість життя людини.

Щитоподібна залоза (тиреоїдна залоза) — ендокринна залоза, розташована на передній поверхні щитоподібного хряща гортані. Вона прикріплюється до трахеї й гортані щільною волокнистою тканиною й складається з правої й лівої часток, з’єднаних перешийком. Це непарна й найбільша з ендокринних залоз, маса якої близько 30-60 г. Щитоподібна залоза виділяє йодовмісні гормони тироксин й трийодотиронін та гормон тиреокальцитонін. Тироксин і трийодотиронін стимулюють ріст і розвиток органів і тканин, особливо кісткової та нервової тканин. Крім того, вони прискорюють обмін речовин і виділення енергії. Тиреокальцитонін регулює вміст Кальцію в крові й сприяє його збереженню в кістках. Порушення діяльності щитоподібної залози призводить до таких захворювань: кретинізму, мікседеми, базедової хвороби тощо.

Щитоподібна і прищитоподібні залози людини

Прищитоподібні залози — це ендокринні залози у вигляді маленьких тілець, занурених у тканину щитоподібної залози. Прищитоподібні та щитоподібна залоза вкриті спільною волокнистою капсулою. Загальна маса цих найдрібніших залоз — близько 0,3 г. Клітини прищитоподібних залоз синтезують паратгормон, який регулює обмін Кальцію.

Тимус (загрудинна, або вилочкова, залоза) — ендокринна залоза, розташована за грудиною. Ця непарна залоза складається із залозистих клітин, які утворюють дві частки, що нагадують вилочку. Маса й розміри залози змінюються з віком. У новонародженого її маса — близько 12 г, в підлітковому віці — близько 40 г, а після статевого дозрівання маса залози поступово зменшується, заміщується жировою клітковиною й у віці 50-90 років маса органа становить близько 14 г. Тимус відіграє основну роль у розвитку клітинного імунітету. Доведено важливу роль загрудинної залози в регуляції активності надниркових залоз у всі періоди життя людини. Основним гормоном залози є тимозин, який впливає на диференціацію Т-лімфоцитів.

Тимус людини

Надниркові залози — парні ендокринні залози, розташовані над нирками. Надниркові залози складаються з двох шарів: зовнішнього коркового і внутрішнього мозкового, які функціонують незалежно один від одного. Разом із нирками наднирники розміщені у жировій капсулі і вкриті нирковою фасцією. У дорослої людини маса наднирників досягає 10-14 г. Корковий шар виробляє гормони кортикостероїди, які регулюють водно-сольовий обмін та обмін білків, жирів і вуглеводів. Мозковий шар виділяє гормони адреналін та норадреналін, що забезпечують негайну мобілізацію ресурсів організму, активізацію функцій органів, спрямовану на виживання організму в стресових ситуаціях. Функції надниркових залоз складні й різноманітні: вони регулюють обмін речовин, тиск крові, тонус м’язів, стан імунітету.

Домашнє завдання: вивчити § 56, дати відповідь на запитання у відеоролику та переслати електронною поштою чи у вайбер.

28.04. 8 клас. Урок на тему: «Безумовні рефлекси людини»

Мета: Вивчити особливості безумовних рефлексів людини

Безумовні рефлекси — це природжені рефлекси, що переда­ються спадково, сформовані до моменту народження. Вони є ви­довими, відносно постійні, здійснюються за участю спинного моз­ку, стовбура і підкіркових ядер головного мозку. Ці рефлекси знаходяться під контролем кори головного мозку. Біологічна роль природжених рефлексів полягає в тому, що вони забезпечують існування в перші моменти після народження, а в подальшому житті є основою для вироблення умовних рефлексів.

Сукупність складних послідовних, спадково обумовлених актів поведінки, характерних для осіб даного виду за певних умов, називається інстинктом (від лат. instinctus — спонукання). Наприклад, побу­дова стільників бджолами.

Домашнє завдання § 49, дати відповіді та тести та переслати їх на мою електронну адресу.

1. Біологічною основою поведінки людини є…
2. Вперше запропонував слово «рефлекс»… 
3. Книгу «Рефлекси головного мозку» написав…
3. Природжені, відносно постійні реакції організму на дію зовнішнього і внутрішнього середовища — це… 
4. Ознаками безумовних рефлексів є …
5. Рефлекси, що забезпечують вдих і видих… 
6. Рефлекси слиновиділення, жування, ковтання … 
7. До якого виду належить рефлекс, коли немовля здригається, почувши новий звук? 
8. Як ви думаєте, з чим пов’язаний хапальний рефлекс у новонародженого, що характеризується значною силою? 
9. До якого виду рефлексів належать звуження зіниць очей при яскравому світлі? 
10. У перші місяці життя дитина може, не дихаючи, пропливати під водою близько метра. Поясніть, чому. (Вона 9 місяців плавала у навколоплідних водах).

26. 04. 8 клас. Урок на тему: «Поняття про вищу нервову діяльність та її типи»

Мета: Розглянути особливості та значення ВНД, типи ВНД та основні властивості темпераменту

Ви́ща нерво́ва дія́льність (ВНД) — сукупність різноманітних форм спільної діяльності кори півкуль великого мозку і підкіркових структур, яка забезпечує взаємодію цілісного організму із навколишнім середовищем (поведінку людини). Нервова система складається з мільйонів нервових клітин — нейронів. По чутливих нейронах інформація про зміни, що відбулися всередині й поза тілом, надходить у спинний і головний мозок. По рухомих нейронах мозок передає команди до залоз і м’язів.
Складові частини нервової системи — це центральна нервова система, що включає головний і спинний мозок, і периферична нервова система, що зв’язує центральну нервову систему з усіма іншими частинами тіла.
У центральній нервовій системі відбувається обробка нервових імпульсів, які надходять від усього тіла. Периферична нервова система одержує інформацію про всі зміни, що відбуваються поза тілом. 

Домашнє завдання § 48, виконати дослідницький практикум та переслати вчителю.

Дослідницький практикум

ВИЗНАЧЕННЯ ТИПУ ВНД ТА ВЛАСТИВОСТЕЙ ТЕМПЕРАМЕНТУ

Мета: формувати дослідницькі вміння в процесі визначення типу ВНД та властивостей темпераменту. Обладнання: тестові завдання (на основі особистісного опитувальника Айзенка).

 

Хід роботи

Дослідження типів ВНД й темпераменту за допомогою тестів. Дайте відповіді на запитання тесту. Якщо твердження збігається з вашою думкою, позначте його знаком «+», якщо ні, то «–».

1Чи здійснюєте ви свою діяльність (навчання) без попереднього планування?

2. Чи буває так, що ви почуваєте себе то щасливим, то нещасним без явних на те причин?

3. Чи почуваєте ви себе щасливим, коли займаєтесь справою, що потребує миттєвих дій?

4. Чи бувають у вас різкі зміни настрою без видимих на те причин?

5. Під час нових знайомств ви першим виявляєте ініціативу?

6. Чи часто ви буваєте в поганому настрої?

7. Чи схильні ви діяти швидко та рішуче?

8. Чи буває так, що ви намагаєтесь на чомусь зосередитись, але вам це не вдається?

9. Ви є пристрасною людиною?

10. Чи буває так, що під час розмови з іншими людьми ви присутні лише фізично, а подумки – відсутні?

11. Чи відчуваєте ви дискомфорт без спілкування?

12. Чи буває так, що часом ви сповнені енергією, а часом, навпаки, зовсім пасивні

1. Обробка результатів – Кількість «плюсів» на всі запитання з непарними номерами відкладіть на горизонтальній осі вправо від нуля. – Кількість «мінусів» на всі запитання з непарними номерами відкладіть на горизонтальній осі вліво від нуля. – Кількість «плюсів» на всі запитання з парними номерами відкладіть на вертикальній осі вгору від нуля. – Кількість «мінусів» на всі запитання з парними номерами відкладіть на вертикальній осі вниз від нуля. – Поєднайте крайні відкладені точки на осях. Площа отриманого чотирикутника відображає темперамент, а розподіл чотирикутника по секторах показує переважання типу темпераменту.
2.  Визначення властивостей темпераменту. За допомогою таблиці на стор. 214 оцініть властивості власного темпераменту. 

21.04. 8 клас. Урок на тему: «Сенсорні системи дотику, температури, болю»

Мета: Вивчити особливості сенсорної системи дотику, температури, болю

Розрізняють чотири основних види шкірної чутливості: відчуття дотику та тиску, болю, тепла, холоду. Їх забезпечують відповідні рецептори.
Рецептори сенсорної системи дотику та тиску розташовані на поверхні шкіри або пов’язані з волосяними сумками. Вони реагують на розтягнення шкіри чи зміну положення волосків.

Різноманітні рецептори шкіри: 1, 2 — рецептори дотику;                       3 — тиску; 4 — болю; 5 — теплові рецептори; 6 — холодові рецептори

Найбільше рецепторів дотику розміщено на долонях і кінчиках пальців. Саме тому сліпі люди, у яких підвищена дотикова чутливість, аналізують предмети, обмацуючи їх руками.
Збудження, яке виникає в рецепторах дотику, нервами надходить до тім’яних часток кори великих півкуль у зону шкірно-м’язового чуття. Тут формуються відчуття предметів, до яких доторкається людина.

Завдання: Проаналізуйте шлях передачі нервового імпульсу та формування інформації

Схема будови дотикової сенсорної системи.

Зміни температури, як в довкіллі, так і всередині тіла, сприймають рецептори, що входять до складу температурної сенсорної системи. Одні з них збуджуються під впливом холоду, інші — тепла. Крім шкіри, ці рецептори розміщені також на слизових оболонках.
ЦІКАВО ЗНАТИ! Рецептори, які сприймають холод і тепло, здатні адаптуватись, тобто пристосовуватися до змін температури навколишнього середовища. Так, якщо опустити руку в холодну воду (+10 °С), то відчуття холоду через певний час зникає. Якщо руку перенести у воду, температура якої вище на 1-2 °С, то спочатку виникає відчуття тепла, яке також згодом минає. Саме на цій властивості базується здатність організму до загартовування.

Больова чутливість. Захисну функцію виконують в організмі ноцирецептори — рецептори болю, що містяться і в шкірі, і в усіх внутрішніх органах. Вони інформують організм про дію шкідливих стимулів різної природи (механічних, хімічних, температурних), примушуючи якнайскоріше звернути увагу на небезпеку, що йому загрожує. У разі дії подразника на ноцирецептор зазвичай виникає гострий біль. Проте одночасно збуджуються і суміжні рецептори болю, на які подразник безпосередньо не впливає. Як наслідок, ми відчуваємо тривалий тупий біль (згадайте про зубний біль, який поширюється від ушкодженого зуба на всю щелепу). Больові рецептори не адаптуються до дії подразників.

Виконайте дослідницький практикум.
Дослідження температурної адаптації рецепторів шкіри
Обладнання: три посудини з водою, температура якої +10 °С, +25 °С, +40 °С.
1. Налийте у три посудини воду температурою +10 °С, +25 °С, +40 °С.
2. Опустіть праву руку в першу посудину, температура води в якій +10 °С, а ліву — в третю посудину, де температура води +40 °С.
3. Потім обидві руки опустіть у середню посудину, температура води в якій +25 °С. Що відчуваєте? Чому?

Домашнє завдання § 47, виконати практикум.

19.04. 8 клас. Урок на тему: «Сенсорні системи смаку та нюху»

Мета: Розглянути значення смакової та нюхової сенсорних систем

Рецептори нюхової системи розташовані в області верхніх носових ходів. Нюховий епітелій знаходиться збоку від головного шляху. Загальна кількість нюхових рецепторів у людини — близько 10 млн. На поверхні кожної нюхової клітини є (стовщення — нюхова булава, з якої виступає по 6-12 надзвичайно тонких (0,3 мкм) війок завдовжки до 10 мкм. Нюховін занурені в рідке середовище, що виробляється нюховими меновими) залозами. Наявність війок у десятки разів збільшує площу контакту рецептора з молекулами пахучих речовин. Буі є важливим цитохімічним центром нюхової клітини. Нюхо-oецепторна клітина — біполярна клітина, на апікальному по-і якої розташовані війки, а від її базальної частини відходить ієлінізований аксон. Аксони рецепторів утворюють нюховий нерв, що пронизує основу черепа і вступає в нюхову цибулинкові клітини постійно оновлююься. Тривалість життя нюхо-клітини — близько 2 місяців. Молекули пахучих речовин потрапляють у слиз, що виробляється нюховими залозами, з постійною течією повітря або з ротової порожнини під час їжі. Принюхування прискорює приплив пахучих речовин до слизу.

 

Нюхові клітини здатні реагувати на мільйони різних просторових конфігурацій молекул пахучих речовин. Тим часом кожна рецепторна клітина здатна відповісти фізіологічним збудженням на характерний для неї, хоч і широкий, спектр пахучих речовин. Істотно, що ці спектри в різних клітин подібні. Унаслідок цього більш ніж 50 % пахучих речовин виявляються спільними для будь-яких двох нюхових клітин.

Будова нюхового аналізатора

Смакова система. У процесі еволюції смак формувався як механізм вибору чи відторгнення їжі. У природних умовах смакові відчуття комбінуються з нюховими, тактильними й термічними, також створюваними їжею. Важливою обставиною є те, що перевага у виборі їжі почасти заснована на вроджених механізмах, але значною мірою залежить від зв’язків, вироблених в онтогенезі умовно-рефлекторним шляхом. Смак так само, як і нюх, заснований на хеморецепції. Смакові рецептори несуть інформацію про характер і концентрацію речовин, які надходять до рота, їхнє збудження запускає складний ланцюг реакцій різних відділів мозку, що призводять до різної роботи органів травлення чи до видалення шкідливих для організму речовин, що потрапили до рота з їжею. Смакові бруньки — рецептори смаку — розташовані на язику, задній стінці глотки, м’якому піднебінні, мигдалинах і надгортаннику. Більше за все їх на кінчику, краях і задній частині язика. Кожна з приблизно 10 000 смакових бруньок людини складається з декількох (2-6) рецепторних клітин і, крім того, з опорних клітин. Смакова брунька має колбовидну форму, у людини її довжина й ширина близько 70 мкм. Смакова брунька не досягає поверхні слизової оболонки язика й з’єднана з порожниною рота через смакову пору. Смакові клітини мають най-коротше життя серед епітеліальних клітин організму: у середньому через кожні 250 годин стара клітина змінюється молодою, що рухається до центру смакової бруньки від її периферії. Кожна з рецепторних смакових клітин завдовжки 10-20 мкм і завширшки 3-4 мкм має на кінці, оберненому в просвіт пори, ЗО- 40 надтонких мікроворсинок товщиною 0,1-0,2 мкм і довжиною 1-2 мкм. Вважають, що вони відіграють важливу роль у збудженні рецепторної клітини, сприймаючи ті чи інші хімічні речовини, адсорбовані в каналі бруньки. Припускають, що в області мікроворсинок розташовані активні центри — стереоспецифічні ділянки рецептора, які вибірково сприймають різні адсорбовані речовини. Етапи первинного перетворення хімічної енергії смакових речовин на енергію нервового збудження смакових рецепторів ще не відомі.

 

Абсолютні пороги смакової чутливості багато в чому залежать від стану організму (вони змінюються у разі голодування, вагітності тощо). При вимірюванні абсолютної смакової чутливості можливі дві її оцінки: виникнення непевного смакового відчуття (яке відрізняється від смаку дистильованої води) й усвідомлене сприйняття або впізнання певного смаку. Поріг сприйняття, як і в інших сенсорних системах, вищий від порога відчуття. У випадку тривалої дії смакової речовини спостерігається адаптація до нього (знижується інтенсивність смакового відчуття). Тривалість адаптації пропорційна концентрації розчину. Адаптація до солодкого й солоного розвивається швидше, ніж до гіркого І кислого. При змішанні кількох смакових речовин може виникнути нове смакове відчуття, що відрізняється від смаку компонентів, які складають суміш.

Домашнє завдання: вивчити § 45.

14.04. 8 клас. Урок на тему: «Слухова сенсорна система»

Мета: Розглянути значення слухової сенсорної системи, будову та функції

Відчуття звуку пов’язане із хвильовими коливаннями повітря, які в слуховій сенсорній системі, перетворившись на нервові імпульси, несуть інформацію про зміни в довкіллі до кори великого мозку, де й формується відповідна гама почуттів. Амплітуду хвильових коливань називають звуковим тиском. Величину звукового тиску вимірюють у децибелах (від лат. децем — десять) — 1/10 частка бела.

Наше вухо здатне сприймати звукові коливання в діапазоні від 16 Гц до 20 тис. Гц (20 кГц). Частоту нижче 16 Гц називають інфразвуком (від лат. інфра — нижче), а понад 20 кГц — ультразвуком (від лат. ультра — за межами). Чому людина має здатність сприймати звуки у широкому діапазоні? Яке це має значення?

У людини орган слуху виконує ще одну надзвичайно важливу функцію. Він є частиною системи, яка забезпечує здатність до членороздільної мови. Слухові сприйняття у процесі розвитку людини дуже тісно пов’язані з мовою.

Яка будова слухової сенсорної системи?

Слухова сенсорна система має периферичний відділ (орган слуху) провідниковий відділ (слуховий нерв) і центральний відділ (слуховий центр кори кінцевого мозку).

Орган слуху у людини складається з трьох частин: зовнішнього, середнього і внутрішнього вуха.

Будова вуха як органа слуху

До зовнішнього вуха належать вушна раковина і зовнішній слуховий прохід.

Вушна раковина утворена еластичним хрящем, має характерні завитки, що спрямовують звукові коливання повітря у зовнішній слуховий прохід, у кінці якого є туго натягнута барабанна перетинка. Зовнішній слуховий прохід у дорослої людини завдовжки 2,5 см. У шкірі слухового проходу є волоски і видозмінені потові залози, що виробляють вушну сірку. Вони виконують захисну функцію (затримують пил і мікроорганізми).

Звукові хвилі спричинюють коливання барабанної перетинки, яка передає їх на слухові кісточки середнього вуха. Частота коливання барабанної перетинки тим більша, чим вищий звук.

Середнє вухо міститься у товщі скроневої кістки черепа, із зовнішнього боку обмежене барабанною перетинкою, а з внутрішнього — перетинкою овального вікна. До складу середнього вуха входять: три слухові кісточки  (молоточок, коваделко і стремінце) і слухова (євстахієва) труба.

Внутрішнє вухо розміщене в глибині скроневої кістки.

Воно складається із системи порожнин і звивистих каналів, заповнених рідиною. Функцію слуху в цьому складному лабіринті виконує завитка — спірально закручений канал, що утворює 2,5 оберти 

Уздовж каналу завитки по всій його довжині проходить перетинчаста перегородка, що поділяє його на два «поверхи»: один з них починається від овального вікна. Частина перетинчастої перегородки утворена основною мембраною, яка складається з поперечно натягнутих, наче струни, тоненьких волоконець різної довжини (їх налічують приблизно 24 тис). Вони закінчуються волосковими клітинами (слуховими рецепторами). Волоски стикаються з покривною мембраною, що нависає над ними. Обидві мембрани і слухові рецептори складають звукосприймальний апарат — кортіїв орган.

Коливання перетинки овального вікна передаються рідиною, що заповнює завитку. Звукові коливання рідини, внаслідок відомого вам з фізики явища резонансу, спричиняють коливання волоконець певної довжини і відповідно — подразнення навислих над ними слухових рецепторів (чим вищий тон, тим коротші волоконця резонують на цей тон, чим сильніший звук, тим більший розмах коливань волоконець). Під дією подразнень у слухових рецепторах механічна енергія звуку перетворюється на електричну — нервові імпульси, які передаються по певних відростках нейрона слухового нерва. Через слуховий нерв нервові імпульси надходять до слухової зони кори кінцевого мозку, розташованої у його скроневих частках. Там відбувається аналіз сили, висоти і характеру звуку, його місцезнаходження у просторі, формується звуковий образ (інтонація вимовленого слова, музика тощо).
Ми чуємо обома вухами, і це дуже важливо для визначення напрямку звуку. Якщо звукові хвилі надходять в обидва вуха водночас, ми сприймаємо звук посередині (спереду й ззаду). Якщо звукові хвилі трохи раніше надійдуть в одне вухо, ніж в друге, ми сприймаємо звук чи праворуч, чи ліворуч.

Яких гігієнічних норм необхідно дотримуватися, щоб зберегти слух?

Найпоширенішою причиною погіршення слуху є накопичення вушної сірки, яку виділяють залози зовнішнього слухового проходу. Щоб запобігти цьому, потрібно щодня мити вуха і щотижня прочищати слуховий прохід ватою.
Слух може погіршитися внаслідок запалення середнього вуха (отиту), спричиненого деякими інфекційними хворобами (ангіною, грипом, ринітом). При цьому інфекція з носоглотки через слухову трубу проникає у середнє вухо. У разі запалення середнього вуха слід негайно звернутися до лікаря.

Серйозною причиною погіршення слуху є пошкодження барабанної перетинки, наприклад гострим предметом, раптовим занадто сильним звуком (вибухом). Щоб вирівняти тиск по обидва боки барабанної перетинки (якщо ви передбачаєте дію сильних звуків), необхідно відкрити рот.

Порушенням гігієни слуху є часте користування плеврами з навушниками, які останніми роками дуже поширені серед молоді. Однотипна, гучна музика, якщо її слухати годинами, не лише послаблює слух, а й впливає на пам’ять, увагу. Зазвичай основною причиною послаблення слуху через втрату еластичності барабанної перетинки, особливо у великих містах, є постійний транспортний і побутовий шум.

Домашнє завдання: вивчити § 44, виконати вправи та переслати вчителю.

Виберіть правильну відповідь (одну або кілька)

1. Виберіть складові зовнішнього вуха: 
а) слухові кісточки; 
б) вушна раковина; 
в) завитка; 
г) зовнішній слуховий прохід.

2. Позначте складові середнього вуха: 
а) слухові кісточки; 
б) вушна раковина; 
в) завитка; 
г) слухова труба.

3. Вкажіть частину органу слуху, в якій розташована завитка: 
а) зовнішнє вухо; 
б) середнє вухо; 
в) внутрішнє вухо.

4. Установіть правильну послідовність передачі звукової хвилі: 
а) коливання слухових кісточок; 
б) коливання барабанної перетинки; 
в) коливання рідини завитки; 
г) коливання перетинки овального вікна; 
д) подразнення слухових рецепторів; 
є) формування нервових імпульсів.

12.04. 8 клас. Урок на тему: «Зір людини. Порушення зору»

Мета: Розглянути, як відбувається сприйняття світлової інформації у людини та порушення зору

Домашнє завдання: вивчити § 43, виконати лабораторне дослідження:

вирізаємо отвір на аркуші паперу, пишемо букви. По черзі зосережджуємо увагу на літерах та на предметі, який можна побачити через отвір. Звертаємо увагу на чіткість зображення. Чи можна побачити чітко предмет, якщо розглядаємо літери? Чи бачимо чітко літери, якщо розглядаємо предмет через отвір? Даємо відповіді на запитання, розміщені в слайдах, креслимо та заповнюємо таблицю. Фото роботи пересилаємо вчителю.

05.04. 8 клас. Урок на тему: «Загальна характеристика сенсорних систем. Будова аналізаторів»

Мета: Розглянути роль сенсорних систем у забезпеченні зв’язку організму із зовнішнім середовищем та їх будовою

Сенсорні системи — спеціалізовані органи чуття, через які нервова система отримує подразнення із зовнішнього та внутрішнього середовищ і сприймає ці подразнення у вигляді відчуттів: зору, слуху, смаку, нюху, дотику та рівноваги.

 

Показники органів чуття є джерелом наших уявлень про оточуючий світ.

 

 

Починається сенсорна система з рецепторів — чутливих клітин, що сприймають та перетворюють різні види енергії (світлову, хімічну, механічну) на нервові імпульси.

 

По нервових волокнах (провідникових шляхах) через підкіркові центри ці імпульси надходять до нервових центрів кори півкуль, де і відбувається аналіз та синтез збудження і формування відповідної реакції.

 

Будова аналізатора:

1) Периферичний відділ аналізатора представлений рецепторами, що є складовими органів чуття. Рецептори – чутливі нервові закінчення або клітини, що сприймають енергію подразнення й перетворюють її на нервові імпульси

 

2) Провідниковий відділ аналізатора складається із чутливих волокон, що передають закодовані сигнали до ЦНС. Окремі чутливі волокна нейронів утворюють чутливі нерви (наприклад, зорові, нюхові) або входять до складу змішаних (наприклад, спинномозкові). Швидкість проведення збудження по таких нервах дуже висока – близько 120 м/с.

3) Центральний відділ аналізатора: Утворюють чутливі зони кори великого мозку, де відбуваються аналіз і синтез інформації.

 

Взаємодія аналізаторів

Давно відомо, що при яскравому освітленні слух стає гострішим. Тому в концертних залах не вимикають світла. У темній кімнаті слабких звуків майже не чутно. Це пояснюється такою властивістю аналізаторів: збудливість одного з аналізаторів підвищується, якщо одночасно зазнають дії й інші аналізатори.

Надзвичайно чутливими можуть бути окремі органи чуття, особливо тоді, коли в роботі не беруть участі інші аналізатори. Сліпі, наприклад, розпізнають людину за запахом. При втраті зору й слуху сильно розвивається дотик. Саме тому дехто зі сліпих займається скульптурою. З-поміж глухих є люди із сильно розвиненим почуттям вібрації, що дає їм можливість «слухати» музику (вони кладуть руку на музичний інструмент або повертаються спиною до оркестру).

Багато сліпих чудово орієнтуються за слухом. Наприклад, сліпий хлопчик навчився їздити на триколісному велосипеді. Він об’їжджав пере­хожих, вчасно міг повернути, щоб не з’їхати на бруківку.

Сліпі по-різному пояснюють свої здібності орієнтуватися. Одні говорять, що відчувають перешкоду обличчям — «бачення обличчям»; другі говорять про роль слуху; треті — про «тиск» й інші незрозумілі відчуття, що викликаються перешкодою.

Спеціальні досліди показали роль слуху в орієнтуванні сліпих. Слі­пому пропонували пройти по м’якому килимі, що приглушує звуки його кроків. З’ясувалося, що в нього значною мірою послабилася здатність ви­являти перешкоду. Якщо сліпому затуляли вуха, то він наштовхувався на перешкоди. Сліпі користуються відбитим звуком — луною.

Домашнє завдання: вивчити § 41.

 

31.03. 8 клас. Урок на тему: «Імунні порушення»

Мета: Встановити причини імунних порушень та імунодефіцитних станів людини. Розглянути, яке значення має імунізація.

Імунітет — це здатність організму захищати власну цілісність і біологічну індивідуальність. Захищати її доводиться як від сторонніх організмів, які можуть спричиняти захворювання, так і від власних клітин (наприклад, ракових), у яких виникли негативні зміни. Основним способом захисту організму є імунні реакції.

Імунна реакція (імунна відповідь) — це сукупність процесів в організмі, які виникають у відповідь на появу чужорідних біологічних молекул — антигенів. Антигенами можуть бути великі органічні молекули, такі як білки й вуглеводи. Здійснює імунну відповідь імунна система, яка розпізнає антигени і знешкоджує їх.

Наслідки надмірної реакції імунної системи

Як і під час порушень гуморальної регуляції, навіть незначні відхилення в роботі імунної системи можуть призвести до тяжких наслідків. Надто сильна відповідь імунної системи призводить до розвитку алергій.

Алергія — це форма імунологічної відповіді, що проявляється в підвищеній чутливості організму до різноманітних алергенів. Алергени — це антигени, що спричиняють алергічні реакції в організмі (мал. 54.1). Для різних людей вони можуть бути різними. Це може бути пилок рослин, шерсть тварин, пил, певні лікарські препарати або речовини побутової хімії тощо. У разі алергії організм відповідає на специфічний алерген посиленою реакцією, що вражає його власні клітини і тканини. Такою реакцією може бути набряк або запалення, спазм гладенької мускулатури, порушення циркуляції крові.

Дуже небезпечними розладами роботи імунної системи є автоімунні захворювання. Вони виникають, коли імунна система організму починає сприймати деякі власні клітини як чужі. Відповідно, це спричиняє імунну відповідь, що призводить до руйнування й відмирання клітин і тканин.

Наслідки недостатньої реакції імунної системи

Недостатня активність імунної системи також є небезпечною для здоров’я. Якщо імунна система працює погано, тобто спостерігається імунодефіцит, організм стає вразливим навіть для тих мікроорганізмів, які в нормі не є хвороботворними. Причин зниження ефективності роботи імунної системи досить багато.

Чинники, що спричиняють пригнічення імунітету:

• радіаційне опромінення;

• важкі умови праці;

• спадкові порушення;

• сильні стреси;

• недостатнє харчування;

• авітаміноз.

• вплив шкідливих хімічних речовин;

Однією з причин пригнічення імунної системи є СНІД. Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) — це захворювання, яке спричиняється вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), що вражає клітини імунної системи. Таким чином, руйнуючи імунну систему людини, вірус не дає їй можливості сформувати імунну відповідь для захисту організму. Окрім того, вихід з ладу імунної системи призводить до виникнення ситуації, коли організм не може чинити опір іншим збудникам інфекційних захворювань.

Але імунітет може пригнічувати не тільки ВІЛ. Негативно на роботу імунної системи впливають такі захворювання, як краснуха, гепатити, туберкульоз. Хоча їхній вплив і менший, ніж у ВІЛ, ризик розвитку ускладнень після цих захворювань високий.

Домашнє завдання: вивчити § 61, переглянути відео .

29.03. 8 клас. Урок на тему: «Імунітет. Специфічний і неспецифічний імунітет»

Мета: Закріпити знання про імунітет. Навчитися розрізняти специфічний та неспецифічний імунітет, природни та штучний.

Розрізняють два типи імунітету: специфічний (набутий) і неспецифічний (вроджений).

Неспецифічний (вроджений) імунітет носить видо-специфічний характер, тобто є практично однаковим у всіх представників одного виду. Він спрямований проти будь-яких чужорідних речовин і забезпечує боротьбу з інфекцією на ранніх етапах її розвитку, коли специфічний імунітет ще не сформувався.

  

Неспецифічний (вроджений) імунітет забезпечується:

• шкірою;
• клітинами і секретами слизових оболонок, які є першими бар’єрами на шляху інфекцій;
• здатністю лейкоцитів до фагоцитозу.

Стан неспецифічного імунітету визначає схильність людини до різних інфекцій, збудниками яких є умовно патогенні мікроби.

  

Специфічний імунітет носить індивідуальний характер і формується протягом усього життя людини в результаті контакту його імунної системи з різними мікробами і антигенами.

 

Специфічний (набутий) імунітет забезпечуютьТ— і В-лімфоцити, що утворюються у центральних органах імунної системи, і які мають на поверхні своїх мембран рецептори, здатні розпізнавати певний антиген, взаємодіють з антигенами і знищують їх. Т-лімфоцити забезпечують клітинний імунітет, а В-лімфоцити — гуморальний імунітет. Специфічний імунітет зберігає пам’ять про перенесенні інфекції і перешкоджає їх повторному виникненню.

 

Розрізняють активно набутий імунітет і пасивно набутий імунітет.

Природний імунітет

Люди вже з народження є несприйнятливими до багатьох хвороб, оскільки в їх крові містяться готові антитіла. Такий імунітет називають вродженим. Вроджений імунітет успадковується від батьків. Наприклад, у людини з народження є імунітет до збудника чуми собак. Людина не хворіє на цю хворобу.

У результаті перенесеної інфекційної хвороби в організмі людини також утворюються антитіла — виробляється імунітет. Такий імунітет отримав назву набутого. Якщо збудники хвороби знову потраплять в організм власника набутого імунітету, то виробляються антитіла які дуже швидко знищать цих збудників, і людина не захворіє. Наприклад, перехворівши на кір, кашлюк, вітряну віспу, люди, як правило, не хворіють цими хворобами повторно.

Вроджений і набутий імунітет називають природним.

Штучний імунітет

Щоб уберегти людину від зараження тією чи іншою інфекційною хворобою (віспою, краснухою, паротитом (свинкою), поліомієлітом, дифтерією, тощо), людині роблять щеплення — вводять вакцину (убитих або сильно ослаблених збудників хвороби) і таким чином створюють штучний імунітет.
Щеплення викликає захворювання у легкій формі, при цьому утворюються захисні антитіла. Це — активний імунітет. Щеплення врятували життя багатьом людям.

Домашнє завдання: вивчити § .