30.04. 7 клас. Урок на тему: Урок на тему: «Репродуктивна поведінка тварин»

Мета: Вивчити особливості репродуктивної поведінки тварин

РЕПРОДУКТИВНА ПОВЕДІНКА — це поведінка, спрямована на відтворення собі подібних та існування виду в часі. Пристосованість тварин визначається не лише виживанням особин у тих чи інших умовах середовища, але й їх здатністю давати потомство.

Переважна більшість різноманітних форм репродуктивної поведінки пов’язана із статевим розмноженням, оскільки цей тип розмноження тварин є переважаючим. 

Для розмноження тварини досить часто відшукують сприятливі місця, здійснюючи при цьому переміщення на певні відстані від місць постійного проживання. Такі переміщення називаються міграціями. Серед комах найдовші міграції, протяжність яких може досягати 4 тис. км, здійснюють метелики монархи.

Одиночний і сімейний спосіб життя
Повністю одиночного існування організмів у природі немає, оскільки була б неможливою така основна функція будь-якого організму, як розмноження.
Приклад. У бурого ведмедя пари утворюються лише на короткий строк. Самець ніякої участі у створенні сім’ї та вихованні свого потомства не бере. Через 7 місяців у барлозі з’являються ведмежата.
Приклад. Восени самці крижнів одягають «шлюбне» яскраве вбрання. На місцях зимівель птахи утворюють пари. Самець ретельно доглядає свою «наречену». Ранньої весни крижні повертаються додому й відразу приступають до будівництва гнізда. Мостять гнізда на непрохідних болотах на землі або на купинах. Після того як самиця знесе сім-дев’ять яєць і сяде на гніздо, самець її назавжди покидає.
Приклад. Поля ще вкриті снігом, тільки-но з’явилися перші таловини, а вже чути дзвінку, життєрадісну пісню польового жайворонка. Чудовим співом самець зачаровує самицю, утворюється пара. Удвох мостять гніздо на землі. Самиця насиджує яйця 14 днів. А самець у цей момент підгодовує її та співає свої чудові пісні. Коли з’являються пташенята, пісні припиняються й обидва батьки вигодовують молодь. Після вильоту молодих птахів із гнізда пари розпадаються.
Приклад. Морж — тварина полігамна. У «гаремі» самця може бути п’ять і більше самиць, яких він ретельно охороняє. Така група утворюється лише на один сезон, а на наступний усе починається спочатку.
Висновок 1. У видів з одиночним способом життя утворюються тимчасові пари, спільне існування яких зумовлене еволюційно закріпленими статевими інстинктами та умовами існування. Для того щоб пара утворилася, природа надала самцям цілу низку пристосувань: від характерного забарвлення і розмірів до специфічної ритуальної поведінки.
Приклад. Вовки живуть сім’ями, пари в них постійні, часто на все життя. Лише смерть партнера змушує вовків шукати собі іншої пари. Сім’я зазвичай невелика й складається з батьків і вовченят поточного року, до яких іноді приєднуються минулорічні вовченята або вовки-одинаки. У захисті лігва, догляді за вовченятами, добуванні їжі беруть участь обидва батьки.
Приклад. У жаб турбота про потомство має велике значення. Вона характерна для тих видів, які не мають відповідного місця для відкладання яєць. Своєрідний спосіб турботи про потомство притаманний ринодермі Дарвіна. Тут про потомство дбає самець. Він запліднює відкладені самицею яйця, вміщує їх у рот і проштовхує в горловий мішок, де вони й розвиваються.
Приклад. Імператорські пінгвіни — моногами. У них зразкова сім’я. У розпалі антарктичної зими самиця відкладає яйце. Самець тримає його на лапах, прикривши зверху складкою шкіри. Адже покласти його нікуди — навколо сніг. Самиця в цей час іде зі своїми подругами на берег океану запасати їжу для майбутнього потомства, нагулювати жир. Через два місяці самиці урочистою процесією повертаються до залишених самців, які весь цей час голодували, а на світ уже з’явилися пінгвінята.
Приклад. Леви живуть особливими сім’ями — прайдами. Прайд складається із самця-голови, самиць (їх кілька) і молодих левів (які не старші трьох років). Коли молодому самцю виповнюється три роки, він покидає прайд або вступає в боротьбу за керівництво в ньому з батьком. Іноді в цьому йому допомагають інші молоді самці. Нерідко це може закінчитися трагічно. Полюванням займаються левиці, які проводять в одному прайді все своє життя. Вони годують левенят (будь-яка самиця готова годувати будь-яке левеня) і доглядають їх. Розрізняють сім’ї батьківського, материнського й мішаного типу залежно від того, хто з батьків бере на себе догляд за потомством.

Домашнє завдання §53, виконати практичну роботу, використовуючи запропоноване відео:

28.04. 7 клас. Урок на тему: «Індивідуальна поведінка тварин»

Мета: Розглянути форми індивідуальної поведінки тварин

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОВЕДІНКА — це поведінка окремих особин, спрямована на їх виживання та пристосованість до умов середовища.  У зв’язку з цим виділяють форми індивідуальної поведінки, які мають вирішальне значення для існування тварини.

Поведінкова реакція — це відповідь організму на вплив чинника зовнішнього середовища, яка проявляється у вигляді певної дії. Ці реакції можуть бути простими й складними, вродженими й набутими. Основними типами поведінкових реакцій є таксиси, кінези, безумовні рефлекси та умовні рефлекси.
Таксиси — це вроджені спрямовані рухові реакції організму у відповідь на дію чинника. Такі рухи можуть бути позитивними (у напрямку дії чинника) або негативними (проти напрямку дії чинника). Наприклад, для дощових черв’яків характерний негативний фототаксис, а для планарії, яка рухається в напрямку їжі, — позитивний хемотаксис.
Кінези — це вроджені неспрямовані рухові реакції організму у відповідь на дію чинника. Такі рухи визначаються силою дії чинника, а не його спрямованістю. Наприклад, щупальця гідри в пошуках їжі рухаються повільно, але при появі здобичі їх рух пришвидшується.
Безумовні рефлекси — це вроджені реакції-відповіді організмів на впливи життєво важливих стимулів за участю нервової системи. Уперше рефлекси як поведінкові реакції спостерігаються в кишковопорожнинних. Наприклад, реакцією гідри на дотик буде стискування тіла в грудочку. Прості безумовні рефлекси, поєднуючись один з одним, утворюють у багатьох тварин інстинкти.
Умовні рефлекси — це набуті реакції-відповіді організмів на впливи стимулів за участю нервової системи. Умовні рефлекси утворюються на базі безумовних і разом із ними беруть участь у формуванні набутої поведінки. Ці рефлекси є основою для різних форм научіння. Наприклад, звикання в гідри на багаторазове подразнення щупалець неїстівними об’єктами

Домашнє завдання § 52, Виконати тест за посиланням: https://vseosvita.ua/test/testuvannia-z-temy-formy-povedinky-tvaryn-23435.html

23.04. 7 клас. Урок на тему: «Елементарна розумова діяльність»

Мета: Розглянути особливості елементарної розумової діяльності тварин

РОЗУМОВА ДІЯЛЬНІСТЬ — здатність тварини встановлювати зв’язки між предметами та явищами зовнішнього світу й використовувати їх у новій для неї ситуації для побудови пристосувального поведінкового акту.

На сьогоднішній день сформульовані такі уявлення про мислення тварин:

• зародки мислення є у досить широкого спектра видів хребетних рептилій, птахів, ссавців різних видів. У найбільш високорозвинених ссавців людиноподібних мавп здатність до узагальнення дозволяє засвоювати і використовувати мови-посередники на рівні розвитку дворічних дітей;

• елементи мислення проявляються у тварин в різних формах: у виконанні багатьох операцій, наприклад, узагальнення, абстрагування, порівняння, логічного висновку, екстреного прийняття рішення за рахунок оперування емпіричними законами тощо;

• розумні акти у тварин пов’язані з обробкою різноманітної сенсорної інформації (звукової, нюхової, різних видів зорової просторової, кількісної, геометричної) у різних функціональних сферах харчодобувній, захисній, соціальній, батьківській тощо;

Найбільш складні процеси схожі на елементарне людське мислення відбуваються в мозку птахів і ссавців. Серед птахів лідерами у сфері інтелекту вважають воронових (круків, ворон, сорок тощо) і папуг. З-поміж ссавців найрозумнішими є мавпи, дельфіни, слони, хижаки. Дослідження шимпанзе та горил засвідчили, що їхні розумові здібності перебувають приблизно на рівні дворічної або трирічної дитини. Вони непогано опановують мову. Будова гортані не дозволяє їм розмовляти, як людям, але мову жестів вони засвоюють досить легко. Рекордний розмір словника мала горила Коко, яка знала близько 1000 знаків мови жестів.

У ссавців головним претендентом на друге місце після людини з використання знарядь праці є шимпанзе . Шимпанзе виготовляють і використовують досить багато знарядь. Це, наприклад, камені, за допомогою яких вони лущать горіхи; палички з обідраною корою для ловіння мурах і термітів; палиці для різних життєвих ситуацій (приміром, щоб дістати плід з тонкої гілки).

Папуги часто використовують шматочки пластмаси чи металу для того, щоб підняти защіпку дверцят своєї клітки. Цікаво поводиться зі знаряддями праці дятловий в’юрок з Галапагоських островів. Для здобування личинок комах з-під кори він використовує гострі гілочки або колючки кактусів.

Серед молюсків найбільш складною і різноманітною поведінкою вирізняються головоногі. Ви вже знаєте, що вони мають відносно великий і складний за будовою мозок і складний зоровий апарат. Найцікавішою рисою статевої поведінки головоногих є їхні шлюбні демонстрації, особливо яскраві в каракатиць. Готовий до парування самець вкривається темними і світлими смугами Це забарвлення призначається переважно для інших самців, які, побачивши його, і самі вкриваються такими самими смугами. Дрібні й непоказні самці одразу відступають, тож справжніх бійок немає, і все обмежується цим своєрідним «залякуванням».

Поведінка — це значущий результат еволюції, одна з важливих адаптацій організму до навколишнього середовища. Різні форми поведінки відбираються в процесі еволюції за принципом сприяння виживанню виду: яка поведінка більше сприяє виживанню — така й закріплюється. Еволюція поведінки в різних груп тварин відбувалася незалежно. Її напрями визначаються необхідністю пристосовуватися до змін умов середовища життя. На рівень складності поведінки впливають особливості не тільки будови нервової системи, а й способу життя. Ви вже переконалися, що у тварин, які ведуть активний спосіб життя, поведінкові акти складніші. У деяких соціальних комах (як-от, медоносна бджола) здатність до научіння, що підкріплюється кормом, перебуває на такому самому рівні, як і в собаки.

Функція конкретного поведінкового акту може змінюватися у процесі еволюції виду. У цьому можна переконатися, вивчаючи ритуалізацію поведінки. Ритуалізацією (від лат. ритуаліз — обрядовий) поведінки називають поступову зміну деяких її видів (агресія, зміщена поведінка тощо) на проявстереотипних демонстрацій, які виконують сигнальну функцію. Приклади ритуалізованої демонстрації можна бачити в ритуалі залицяння багатьох видів птахів. Поведінка, яка колись мала зовсім іншу функцію (наприклад, живлення або «причепурювання»), через багато поколінь змінилася й перетворилася на демонстрацію залицяння. Так, чищення дзьобом пір’я самців багатьох видів качок перетворилося на ритуальну дію під час залицяння . Вона спрямована на те, щоб продемонструвати найяскравіші пір’їни.

Тварини, що мають найвищий рівень розумової діяльності

ШИМПАНЗЕ

ДЕЛЬФІН

КРУК

ВОСЬМИНІГ

Домашнє завдання § 51, виконати тести за посиланням: https://naurok.com.ua/test/elementarna-rozumova-diyalnist-tvarin-6836.html. Результати вислати на електронну адресу: v_gayeva@hotmail.com

16.04. 7 клас. Урок на тему: «Поведінка тварин у природі»

Мета: Розглянути особливості поведінки тварин та методи її вивчення

Поведінка — це спрямовані дії організму у відповідь на внутрішні чи зовнішні подразники (голод, захист, турбота про нащадків тощо). Поведінка може бути різною: від найпростіших рухів, наприклад до джерела світла, до шлюбних ігор і захисту території. Як один з найважливіших способів активного пристосування тварин до різноманіття умов навколишнього середовища поведінка забезпечує виживання й успішне відтворення виду.

Основними методами дослідження поведінки тварин є спостереження та експеримент.

• Спостереження в етології полягає в цілеспрямованому сприйнятті та описі поведінки тварини. Ви також спостерігаєте за домашніми улюбленцями (собаками, кішками, хом’ячками, папугами і т.д.), щоб краще зрозуміти їхні потреби. Учені під час спостереження використовують різноманітні оптичні та цифрові прилади: біноклі, телескопи, фото- та відеокамери.

 Експеримент в етології — це метод дослідження поведінки тварин у керованих умовах. Він відрізняється від спостереження активнішою взаємодією дослідника з твариною. Експерименти проводять як у природних, так і в штучних умовах. У природних умовах експеримент часто використовують для дослідження так званих знакових стимулів. Це зовнішній подразник, що спричиняє специфічну поведінкову реакцію у тварини. Наприклад, під час годування для пташенят мартина сріблястого знаковим стимулом слугує червона пляма на кінчику дзьоба батьків. Пташеня клює цю пляму, що є пусковим сигналом для відригування кожним з батьків проковтнутої риби

Пташеня мартина сріблястого клює червону пляму
на кінчику дзьоба одного з батьків, щоб отримати їжу

Для вивчення знакових стимулів етологи використовують моделі — штучні об’єкти, що мають характерні ознаки цих стимулів. Пропонуючи тваринам такі моделі, учені намагаються встановити, які ознаки відіграють вирішальну роль у запуску поведінкової реакції. Наприклад, у багатьох птахів, які будують гнізда на землі (як-от, мартин сріблястий), спостерігають поведінкову реакцію закочування в гніздо яйця. Для визначення, що є знаковим стимулом у яйці (розмір, форма, забарвлення), мартину сріблястому пропонували різні моделі.

1.Моделі яєць, які були запропоновані мартину сріблястому.
2, 3. Мартин намагається закотити та насиджувати велетенську модель яйця

Було з’ясовано, що вирішальною ознакою є розмір. Наприклад, в експерименті самка мартина сріблястого намагалася закочувати в гніздо велетенську модель яйця, ігноруючи власне яйце.

Домашнє завдання: вивчити § 47.

 

14.04. 7 клас. Урок на тему: «Процеси життєдіяльності тварин»

Мета: Закріпити знання з теми

Домашнє завдання: Дати письмову відповідь на тести запропоновані у відео . Перевірити свої відповіді та поставити самостійно оцінку відповідно встановлених (тільки чесно). Фото переслати вчителю. На стор. 201 прочитати навчальний матеріал у таблиці. Першу та другу колонку записати в зошит та переслати вчителю. 

ЗРАЗОК:

1. Гетеротрофне живлення — забезпечується надходження в організм поживних речовин та отримання власних органічних сполук.
2. Травлення — здійснює подрібнення й розщеплення їжі на прості речовини, що можуть всмоктуватися й брати участь в обміні речовин.
3. Дихання — забезпечується надходження в організм кисню, використання його клітинами для окиснення органічних речовин і виділення з організму вуглекислого газу. 
4. Транспорт речовин — здійснює в організмі перенесення сполук для забезпечення його життєдіяльності.
5. Виділення — забезпечує виведення з організму надлишків води, кінцевих продуктів обміну, надлишку солей та отруйних речовин, що поступили в організм або утворилися в ньому.
6. Опора — здійснює захист, опертя й пов’язана з наявністю скелетних мертвих чи живих зміцнюючих утворів.
7. Рух — здатність до активних взаємовідносин із середовищем, що виникає як результат скоротливості на різних рівнях організму.
8. Подразливість — здатність організму реагувати у відповідь на дію чинників середовища, яка реалізовується на різних рівнях організації.
9. Регуляція функцій — забезпечує узгоджену й скоординовану відповідь тваринного організму на будь-які зміни середовища.
10. Розмноження — відтворення тваринним організмом нових особин.
11. Розвиток — сукупність послідовних змін будови, функцій і хімічного складу, що відбувається в тваринному організмі з моменту зародження й до кінця життя.
12. Ріст — сукупність кількісних змін, які забезпечують збільшення маси й розмірів особин за рахунок біосинтезу речовин.

 

09.04. 7 клас. Урок на тему: «Тривалість життя та ріст тварин»

Мета: Розглянути від чого залежить тривалість життя та особливості росту тварин

Домашнє завдання: вивчити § 46.

02.04. 7 клас. Урок на тему: «Розмноження тварин»

Мета: Розглянути особливості нестатевого та статевого способу розмноження тварин

РОЗМНОЖЕННЯ ТВАРИН — відтворення тваринним організмом нових особин. Початок новим організмам дають окремі клітини або групи клітин батьківських особин. У цих клітинах у ядрі є спадкова інформація про всі ознаки майбутніх нащадків. Записана така інформація на універсальних інформаційних носіях, якими є молекули ДНК. Перед розмноженням ці молекули подвоюються й «упаковуються» в клітини, призначені для розмноження. Ними можуть бути клітини тіла тварини або клітини, що формуються в спеціалізованих органах розмноження — яєчниках та сім’яниках. У першому випадку клітини називаються нестатевими, у другому — статевими. Таким чином, у розмноженні беруть участь два види клітин — нестатеві й статеві, тому виділяють дві форми розмноження — нестатеву й статеву.

НЕСТАТЕВЕ РОЗМНОЖЕННЯ — це відтворення собі подібних за участю нестатевих клітин. Перевагою такого розмноження в тварин є те, що воно відбувається без затрат енергії на пошуки партнера протилежної статі. Але нестатеве розмноження має й великий недолік — подібність нащадків. Якщо середовище існування організмів з нестатевим розмноженням зміниться, то подібним організмам одного виду з однаковими пристосуваннями загрожує загибель. Тому нестатева формарозмноження характерна для нижчих тварин і відбувається тоді, коли в навколишньому середовищі є сприятливі умови.

Фрагментація — спосіб нестатевого розмноження, коли тіло багатоклітинної тварини ділиться поперечним поділом на багато частин, кожна з яких росте й утворює новий організм. Так можуть розмножуватися багатощетинкові черви, морські зірки.

Брунькуванням називають спосіб нестатевого розмноження, коли на тілі тварини утворюються багатоклітинні утвори-бруньки, що згодом відокремлюються або залишаються на тілі на все життя (напр., губки, гідри, коралові поліпи).

 

СТАТЕВЕ РОЗМНОЖЕННЯ — це відтворення собі подібних за участю статевих клітин або гамет. Ці клітини містять половинний набір інформації, оскільки в статевому розмноженні беруть участь дві батьківські особини. Обов’язковою умовою статевого розмноження є зустріч гамет і їхнє злиття — запліднення, що супроводжується утворенням повного й необхідного для розвитку нового організму набору спадкової інформації. Гамети, що утворюються чоловічою особиною, називаються сперматозоїдами, а жіночі гамети — яйцеклітинами.

Запліднення — процес злиття чоловічої й жіночої гамет з утворенням зиготи, яка дає початок новому організму.

Розрізняють зовнішнє запліднення, при якому злиття гамет відбувається поза тілом самки, і внутрішнє запліднення, при якому гамети зливаються в тілі самки. Зовнішнє запліднення характерне для водних тварин (двостулкові молюски, променепері риби), а зовнішнє — для наземних тварин (черевоногі молюски, павуки, комахи, плазуни, птахи, ссавці). Основними способами статевого розмноження є партеногенез, гермафродитизм та роздільностатевість.

Статеве розмноження має переваги над нестатевим, оскільки нові особини успадковують ознаки обох батьківських особин і тому мають можливість краще пристосовуватися до навколишнього середовища.

Домашнє завдання: вивчити § 46.

31.03. 7 клас. Урок на тему: «Регуляція функцій тварин. Нервова система «

Мета: Встановити особливості нервової системи різних тварин

РЕГУЛЯЦІЇ ФУНКЦІЙ ТВАРИН — сукупність процесів, що забезпечують узгоджену й скоординовану відповідь тваринного організму на будь-які зміни середовища. У тварин у регуляції функцій організму задіюються всі тканини, але найактивнішу роль відіграють нервова та епітеліальна залозиста тканини. На органному рівні регуляцію функцій тварин здійснюють органи нервової системи (нерви, головний мозок), органи ендокринної системи (залози внутрішньої секреції), органи імунної системи (наприклад, тимус). 

НЕРВОВА СИСТЕМА — сукупність органів, які об’єднують діяльність усіх органів і систем організму та забезпечують швидку відповідь на впливи чинників середовища. У тваринному світі виділяють чотири типи нервової системи: дифузну, стовбурову, вузлову та трубчасту.

Дифузна нервова система, або нервова мережа, утворена сплетінням нейронів у вигляді сітки, чим забезпечується передача збудження по всьому організму. Реакції організму примітивні, але невелика кількість зв’язків між нейронами спричинює їх надійність. Такий тип нервової системи в кишковопорожнинних і голкошкірих, у яких прикріплений або малорухливий спосіб життя.

Стовбурову нервову систему мають плоскі та круглі черви. Її утворюють скупчення нейронів у формі стовбурів і парного мозкового вузла. У такій системі вже спостерігається поділ на центральну й периферичну системи. Тому в тварин з такою системою спостерігається ускладнення поведінки та підвищення швидкості реакції на подразник. Проте рухливість таких тварин незначна й цей тип нервової системи забезпечує лише примітивні умовні рефлекси.

Вузлова нервова система кільчастих червів, молюсків, членистоногих утворена скупченнями нейронів у формі збільшених вузлів та нервових волокон, що відходять від них. Відбувається диференціація нейронів згідно з різними функціями на чутливі, вставні та рухові. Завдяки розподілу функцій між нейронами забезпечується висока швидкість і точність відповіді на подразнення. У тварин з вузловою нервовою системою ускладнюється поведінка й збільшується рухливість.

Трубчаста нервова система є лише в хордових і представлена нервовою трубкою з нервовою порожниною. У такій системі з’являються головний та спинний мозок із поділом на відділи та нерви, що здійснюють проведення імпульсів. Головний і спинний мозок утворюють центральну нервову систему, а нерви й нервові вузли — периферичну. Така нервова система здійснює швидкий збір інформації від органів чуття та її аналіз. Завдяки цьому трубчаста нервова система координує роботу всіх органів та забезпечує ефективне пристосування організму до зовнішнього середовища.

Головний мозок — розширений передній кінець нервової трубки хребетних тварин, який регулює й координує діяльність всієї нервової системи та забезпечує цілісність організму і його взаємодію із середовищем. Головний мозок хребетних складається з нейронів, допоміжних клітин, нервових волокон та кровоносних судин. У дорослих хребетних головний мозок складається з 5 відділів: довгастого, заднього (має мозочок), середнього, проміжного й переднього мозку. Ускладнення кожного відділу пов’язане з розвитком органів чуття, рухливістю та формуванням складних форм поведінки.

Домашнє завдання: вивчити § 43, виконати практичну роботу (завдання на відповідність 3х останніх слайдів).

Регуляція функцій тварин. Нервова система. | Тест з біології – «На Урок» (naurok.com.ua)

19.03. 7 клас. Урок на тему: «Подразливість тварин»

Мета: Вияснити особливості та форми подразливості тварин

Домашнє завдання: вивчити § 42 .

12.03. 7 клас. Урок на тему: «Покриви тіла тварин»

Мета: Розглянути особливості покривів та пристосування тварин до захисту та нападу

ЯКІ ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ ТА ФУНКЦІЇ ПОКРИВІВ БЕЗХРЕБЕТНИХ ТВАРИН?

• Покриви більшості представників кишковопорожнинних формують шкірно-м’язові клітини із скоротливими відростками.

• У кільчастих червів покриви — це шкірно-м’язовий мішок (див. мал. 32). Клітини його епітеліального шару виділяють тоненьку пружну кутикулу. Там також містяться залози, що виділяють слиз і речовини, які мають захисні властивості. Під епітелієм розташовані два шари м’язів.

• Кутикула членистоногих багатошарова, містить органічну речовину хітин. У деяких ракоподібних вона ще й просочена вапном і утворює міцний панцир (краби, річкові раки). Кутикула комах та павукоподібних додатково вкрита воскоподібною речовиною, що робить її водонепроникною і запобігає висиханню.

У молюсків за рахунок епітелію мантії формується мушля (черепашка), що складається, як ви пам’ятаєте, з трьох шарів (пригадайте, яких). Під епітелієм у молюсків розташований шар сполучної тканини.

ЯКІ ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ ТА ФУНКЦІЇ ПОКРИВІВ ХРЕБЕТНИХ ТВАРИН? Усі хребетні тварини вкриті шкірою, що складається з двох шарів: зовнішнього — багатошарового епітелію і нижнього — дерми, або власне шкіри.

• Тіло риб додатково вкрите лускою, яка формується в дермі (мал. 210. А). Ззовні кожна луска вкрита тонким шаром епідермісу. У кісткових риб луска має вигляд тонких напівпрозорих пластинок, що черепицеподібно накладаються одна на одну. У хрящових риб — акул і скатів — луска утворена з міцної речовини — дентину та вкрита емаллю. Коли росте риба, росте і її луска. Вона наростає шарами з внутрішнього боку. Цей процес нагадує утворення річних кілець у деревині дерев наших широт: узимку ріст риби припиняється і поновлюється наступної весни. Отже, досліджуючи луску риби, можна визначити вік тварини.

 Шкіра амфібій гола, позбавлена лусок (мал. 210. Б). У ній багато залоз, виділення яких — слиз — зволожує поверхню тіла і полегшує газообмін через шкіру. Слиз також захищає тварин від проникнення хвороботворних мікроорганізмів. У деяких видів (саламандри плямистої, кумок, деяких видів ропух) у шкірі є отруйні залози. Їхній слиз захищає тварин від нападу хижаків.

• Зовнішній шар шкіри рептилій роговіє (мал. 210. В). Шкіра суха, практично без залоз, укрита роговими лусками, щитками або пластинками — похідними покривного епітелію. Такі покриви захищають тварин від механічних ушкоджень та зайвих втрат вологи, що дуже важливе для існування в посушливих умовах. Щільний покрив заважає росту плазунів, тому він періодично замінюється під час линяння.

• Наявність пір’яного покриву є однією з необхідних умов польоту в птахів. Він робить тіло птахів обтічним. Шкіра птахів, як і рептилій, суха, майже позбавлена залоз (мал. 211. А). Лише над основою хвоста в багатьох видів відкриваються протоки куприкової залози, жироподібними виділеннями якої птахи змащують пір’яний покрив. Шкіра птахів утворює різноманітні рогові похідні: наддзьобок і піддзьобок, кігті на кінцях пальців і рогові лусочки, що вкривають нижню частину ніг, пір’я (мал. 212, 1). Пір’яний покрив зазвичай двічі на рік змінюється під час линяння.

• У ссавців шкіра досить еластична і має складну будову (мал. 211. Б). У ній добре розвинені різні типи залоз: потові, сальні, молочні, пахучі. Потові залози відкриваються на поверхню шкіри і беруть участь у регуляції температури тіла та у виведенні з організму продуктів обміну. Тварини знижують температуру тіла шляхом випаровування поту з поверхні тіла, що дає змогу уникати перегрівання. Виділення сальних залоз змащує волосся та поверхню шкіри, запобігаючи їхньому зношуванню та намоканню.

хема будови покривів птахів (А) і ссавців (Б): 1 — дерма (власне шкіра); 2 — епітелій; 3 — пір’я; 4 — волосся; залози: потові (5) та сальні (6)

За рахунок епітелію шкіри у ссавців утворюються різні похідні: волоски, кігті, нігті, копита, роги тощо (мал. 212, 2, 3). У деяких видів тварин (їжаків, дикобразів тощо) волосся може видозмінюватись на голки, що виконують функцію захисту від ворогів.

ЯК ТВАРИНИ ПРИСТОСОВУЮТЬСЯ ДО АКТИВНОГО ЗАХИСТУ ТА НАПАДУ

Пасивний захист.

Від небезпеки можна сховатися в нірку (мишоподібні гризуни) або захисну мушлю (жабурниця, ставковик). Можна стати непомітним. На малюнку 213, 1 зображено тропічного метелика каліму. Верхня поверхня його крил забарвлена яскраво, але, склавши крила, метелик нагадує листок. На нижній поверхні крил можна навіть побачити своєрідні «жилки листка». Подібне захисне забарвлення крил у нічного метелика — червоної орденської стрічки (мал. 213, 2). Гусінь нічного метелика — березового п’ядуна — у разі небезпеки завмирає і нагадує гілку рослини (мал. 213, 3).

 Приклади захисного забарвлення та поведінки тварин: 1 — метелик каліма зі складеними крилами нагадує сухий листок; 2 — метелик червона орденська стрічка з розправленими (а) та складеними (б) крилами; 3 — гусінь березового п’ядуна набуває пози, у якій нагадує гілочку; захисні смуги на тілі зебри (4) та річкового окуня (5) роблять їх непомітними на тлі рослинності

Активно захищаються від ворогів тварини за допомогою особливостей будови покривів тіла. Так, їжаки та дикобрази мають похідні шкіри у вигляді гострих голок.

Пригадайте яскраве забарвлення ос, шершнів, жука сонечка, колорадського жука (мал. 214. А). Оси й шершні мають отруйні залози; гемолімфа жука сонечка й колорадського жука отруйна для інших тварин. Тож такі тварини, маючи яскраве застережне забарвлення, ніби попереджають своїх можливих ворогів — нас краще не чіпати! Отруйні речовини, як ви знаєте, виділяють залози шкіри плямистої саламандри.

Отруйним тваринам, а також тваринам, у яких наявні досконалі засоби захисту, часто притаманна попереджувальна поведінка. Кобра в разі небезпеки набуває характерної пози: у стані збудження ця змія піднімає над ґрунтом передню частину тіла й розширює шийну його частину. Тарантул, захищаючись, піднімає над тілом передню пару ніг та розводить у боки хеліцери. У такий спосіб тварини попереджають ворогів про небезпеку контактів з ними.

Можна «прикинутися» отруйною твариною, щоб не чіпали хижаки. Наприклад, яскраво забарвлені мухи-дзюрчалки (мал. 214. Б) зовні нагадують ос, що мають отруйні залози та жало. Таке явище наслідування забарвлення одних видів іншими має назву мімікрія.

Цікавий спосіб для відлякування ворогів використовують жуки-бомбардири (мал. 215). Вони вистрілюють їдкою рідиною, яка немов снаряд з мініатюрної гармати вилітає із черевця жука й перетворюється на димовий клубочок.

У черевці цих жуків є дві залози, що сполучаються між собою. У разі небезпеки речовини цих залоз змішуються, і утворена гаряча маса (її температура сягає до +100 °С) вибухає з гучним тріском та з утворенням їдкого диму, відлякуючи ворогів.

Пристосування до активного нападу: 1 — міцні ікла у вовків; 2 — гачкуваті дзьоб і кігті орла; 3 — отруйні зуби змії 

Для активного нападу тварини також використовують пристосування до швидкого бігу (гепард), колективне полювання зграями (вовки), електричні органи (електричний скат), гострі кігті (орел), зуби (тигр), отруйні речовини (мал. 216). Так, на щупальцях кишковопорожнинних є жалкі клітини. Опіки гідри небезпечні для дрібних безхребетних тварин, личинок і мальків риб. Павуки за допомогою хеліцер вводять отруту в тіло здобичі разом з травними соками. Отрута слугує їм і для захисту від ворогів. У шершнів отруйні залози пов’язані з жалом, яке становить собою видозмінений яйцеклад. За його допомогою комахи паралізують здобич або захищаються.

Змії вбивають здобич за допомогою отрути, яка виробляється видозміненими слинними залозами. Цю отруту вони вводять за допомогою видовжених, гострих і загнутих назад отруйних зубів, розташованих на верхніх щелепах (мал. 216, 3). Такі зуби мають борозну на передній поверхні або внутрішній канал, якими отрута надходить у рану в тілі здобичі.

Домашнє завдання: вивчити § 41.